Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 6 "Дзвіночок" Первомайської міської ради Миколаївської області

 





Сторінка психолога

Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?» http://howareu.com

Аптечка самодопомоги  https://bf.in.ua/useful/

 

Психологічна підтримка, куди звертатись

https://drive.google.com/file/d/1JgV_AKlk4SHGxULmjCBVmFg7iUKOZJNC/view 

 
 
Контакти  щодо психологічної підтримки під час військової агресії

Цілодобова лінія психологічної підтримки  «Між нами» Львівський міський центр соціальних служб— 0800307305. Дзвінки з будь-яких операторів — безкоштовні.

Цілодобова безоплатна правова допомога /Free Legal Aid. - 0 800 213 103. Консультування з правових питань.

Фейсбук - https://www.facebook.com/childhotline.ukraine/

Інста - https://www.instagram.com/childhotline_ua

Telegram - @CHL116111

 

Безкоштовна інтернет-платформа психологічної допомоги "Розкажи мені". Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку за цим посиланням (  https://tellme.com.ua)

Модератори платформи підберуть спеціаліста, і він якнайшвидше зв'яжеться з вами. Консультації проводяться безкоштовно у режимі онлайн.

Крім того, команда Інституту когнітивного моделювання зі співпраці з кафедрою медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені Богомольця та спеціалістами проекту "Друг" розробила бот першої психологічної допомоги. Він стане в нагоді в перші години після травматичної події - з ним можна ознайомитися, перейшовши за посиланням ( https://t.me/friend_first_aid_bot)

 

Як забезпечувати інформаційну гігієну під час війни? психологиняКарамушка Л.М. Програма «SOS: Поради»

YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=ZwqSSGJZXj4

Як зберегтипсихічнездоров’янаселенняпід час війни? психологиняКарамушка Л.М. Програма «SOS: Ми поруч»

YouTube:https: https://www.youtube.com/watch?v=qXfLKKA72jY

Як управлятистресом в умовахвійни? психологиняКарамушка Л.М. Програма «SOS: Поради»

YouTube:https://www.youtube.com/watch?v=k8jPNKQu0Ko

6 способіввпоратисязістресомнароботі

https://happymonday.ua/6-sposobiv-podolaty-stres-na-roboti

Перша психологічна допомога (ППД)(Авт. Наталія Володимирівна Сабліна)

Психологи вважають, що дану допомогу можуть надавати люди, які можуть допомогти. Це можуть бути батьки, педагоги і професійні психологи. https://docs.google.com/presentation/d/1bzyQSTUcEv3-SEZ5VpJj_S8-7NZMRlrF/edit?usp=sharing&ouid=106556543334021671544&rtpof=true&sd=true 

 

Особливості психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах викликів війни і дистанційного навчання

Супровід учасників освітнього процесу

 
 
Mатеріали для використання в роботі під час воєнних дій

https://imzo.gov.ua/psyholohichnyj-suprovid-ta-sotsialno-pedahohichna-robota/materialy-dlia-vykorystannia-v-roboti-pid-chas-voiennykh-diy/

 

Як відновити сили під час війни

https://drive.google.com/file/d/1cWpJWwmmKYM0Q51Qoc8a_dDUQUhVZvIq/view?usp=sharing

 

ЯК ПЕРЕЖИТИ ВОЄННИЙ ЧАС?

Події, які сьогодні відбуваються в Україні - це важке випробування для нас усіх.

Наразі ми перебуваємо у стресовій ситуації і це може повпливати на нашу життєдіяльність, самопочуття.

 Як справитись із даною ситуацією і залишитися стресостійким?                               

1. Притримуйтеся звичного розпорядку дня.                                                                           

2. Піклуйтеся про раціон свого харчування.                                                                                  

3. Висипайтесь.                                                                                                                   

4. Займайтесь фізичними вправами.                                                                                          

 5. Виконуйте релаксаційні вправи.                                                                                          

 6. Обговорюйте те, що ви відчуваєте.                                                                                        

 7. Допомагайте іншим (батькам, дітям, онукам, друзям).                                                         

8. Долучайтесь до спільної волонтерської діяльності.                                                             

9. Знаходьте час для улюблених занять.

 

ЯК ЗАСПОКОЇТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ.

Зараз ми всі максимально задіяні в обороні нашої країни та громади, здебільшого діти залишаються сам-на-сам зі своїми страхами. Поради психологів як заспокоїти дітей підчас війни:

- Обняти та взяти за руку.

- Сказати, що ситуація дуже складна. Сталося те, чого ми боялися. І нам важливо бути дуже зібраними та допомагати один одному. Ми разом. Армія зараз робить усе можливе, щоб ми були у безпеці.

- Ми можемо чути страшні звуки, довкола люди можуть боятися. Можливо, нам потрібно буде перейти у безпечніше місце.

- Запитати дитину, яку іграшки вона хоче взяти з собою.

- Закликати дитину уважно виконувати прохання батьків в екстремальній ситуації

- Запевнити, що все обов’язково владнається.

 

ЧИМ ЗАСПОКІЙЛИВИМ ЗАЙНЯТИ ДИТИНУ

 під час повітряної тривоги, якщо ви у сховищі чи ванній кімнаті?

 

1. Якщо у вас є пупирчата плівка для упаковування, візьміть її з собою. Лопання "пупирок" займає руки та заспокоює багатьох дітей та дорослих.

2. Візьміть з собою простирадло або ковдру. Сядьте, обніміть дитину та накрийтеся разом з головою, створивши "халабуду". Залиште шпаринку, для надходження свіжого повітря. В такій халабуді можна грати в різні ігри, бавитись ліхтариком, розповідати казки, тихенько співати.

3. Руки також можна зайняти м'яким пластиліном, м'ячиком-антистресом або іншою тактильною іграшкою чи матеріалом, яким можна м'яти, щипати, трохи підкидати, перекладати з руки в руку та подібне.

Звісно, краще завчасно приготувати і скласти матеріали у сховищі.

 

ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО ВІЙНУ?                                                                                                                              

1. Якщо дитина запитує, потрібно відповідати. Але важливо не наговорити зайвого. Слід враховувати вікову категорію дітей і нестійку психіку.                                                        

2. Якби вам не було тривожно, дитині слід демонструвати свою стійкість і спокій. Особливо це стосується батьків у яких є діти до 10 років. В іншому разі дитина не буде довіряти дорослим.                                                                                                                  

3. Налаштовуйте свою дитину до мирних розв"язань будь-яких непорозумінь. Дітям слід подавати інформацію так, щоб вони розуміли, що війна - це не єдиний вихід з будь-якого конфлікту.                                                                                                            

4. Старайтеся не налаштовувати дитину вороже до усього народу країни-нападника.                              

5. Якщо дитина проявляє страх, не соромте її за це. Це зажене хвилювання глибоко і спричинятиме внутрішні хвилювання. Страхи, які дитина не проговорює, а подавлює у собі спричиняють фізичну втому, апатію, нервозність, психосоматичні захворювання, безсоння, втрату апетиту.                                                                                                   

6. Не обговорюйте з дітьми наслідки бойових дій: травмування, летальні випадки. Як результат - нервові зриви у дітей.                                                                                            

7. Якщо дитина вразлива, після перегляду фото чи відео з негативним контентом у неї може розвинутися фобія.                                                                                                    

8. Не перебільшуйте, бо це налякає дитину.                                                                                  

9. Не потрібно старатися повністю ізолювати дитину від інформації, адже вона всеодно дізнається про дані події із інтернетмережі, телебачення чи ровесників. Говоріть та пояснюйте.                                                                                                          

10. Зосереджуйте увагу дітей на позитивних літературних героях, які перемагали зло і творили добро. Наголошуйте на тому, що мир переможе.  

 

 Добірка мультфільмів для дітей від дитячого психолога Світлани Ройз, які варто переглянути разом з батьками

https://dytyna.blog/velyka-dobirka-multfilmiv-vid-dytyachogo-psyhologa-yaki-vam-varto-pereglyanuty-razom-z-dytynoyu-50-multfilmiv/?fbclid=IwAR38jUgTBnRafBFR9qzFi8_WzWCF0RHPsfmS-O-DESdrT3-8hzi7nLTKCq0

  

Пам’ятка для батьків

Стадія «шоку» поступово проходить.

Ми всі уже знаємо, що робити у випадкуоголошенняповітряноїтривоги. У кожного з нас зібрана базова валізка/наплічник/сумка, яку ми беремо із собою переміщаючись в укриття.

Хтось перевіз дітей в максимально безпечне місце…

Хтось створює таке місце вдома…

Турбота про емоційний та моральний стан дітей — одне із основних завдань батьків.

1.     Мінімізуйте перегляд новин з дитиною. В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задлявласногоспокоюможнапоставитидедлайн на їх перегляд, уникаючипостійногомоніторингусоцмереж.

2.     Говоріть з дитиною. Багато. Постійно. Це прекрасний інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

3.     Діти потребують тактильності.  Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше. Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри. Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміть дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або намугикувати якусь мелодію. І не важливо скільки Вашій дитині років: 4 чи 12…

4.     Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції. Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх – це нормально.

5.     Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається. Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на … Так?», «Ти боїшся, що …» і т.д.

6.     Спостерігайте за грою дитини. Саме в грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти те, що дитина не зможе проговорити.

7.     Не втомлюйтеся  повторювати дитині, що Ви поруч, що Ви її захищаєте, турбуєтеся про  неї, що вона не самотня. Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

8.     Дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку. Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши лишатиме – нагадайте про неї. Якщо загубить – дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи.

9.     Не ігноруйтеможливостістворитисимволічніритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або обійми зі старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання або складання казок, обійми та погладжування.

10.                       Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб.

Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки:

– можна рвати або зминати папір;

– гра в «паперові» сніжки;

– можна «боксувати» м’яку подушку;

– запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

– «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик;

– ігри з водою (воду можна переливати із місткості в місткість) та піском.

Пам‘ятайте: спершу киснева маска собі, потім – тим, хто поруч!

7 ПРАВИЛА  для батьків у час воєнної небезпеки

від психологині Анастасії Кабанцевої 

1. Зберігайте спокій у будь-якій ситуації

Батьки – найголовніший ресурс для дитини. Якщо ви будете спокійними, то й ваші діти будуть. Зберігайте психологічну рівновагу, не піддавайтеся інформаційному хаосу, читайте тільки офіційні джерела, не пропускайте крізь себе кожну новину, але реально оцінюйте загрозу.

2. Говоріть дитині правду, але водночас оберігайте її від негативу

У спокійних умовах і спокійним голосом поговоріть зі своєю дитиною. Інформація може бути різною, але важливо, щоб про приємне і неприємне також, малюк дізнавався саме від вас. Адже сам може нафантазувати собі щось значно гірше. Не переглядайте і не обговорюйте новини в його присутності.

Скажіть: “Зараз у нашій країні війна. Наша армія нас захищає. Ми повинні триматися разом. Я зможу захистити тебе, якщо ти слухатимешся.  Ми – команда і у нас повинен бути єдиний план дій”.

3. Розробіть спільні плани дій для різних ситуацій

Дошкільнятакращесприймаютьінформацію в ігровій формі. Наприклад, дорослий – капітан, а діти – його команда. Опишіть, проговоріть, прорепетируйте дії кожного учасника в різних ситуаціях: повітряна тривога, звуки вибухів, евакуація. Це скоротить час на збори і допоможе уникнути паніки в надзвичайних ситуаціях.

4. Приготуйте інформацію про дитину.

Запишіть інформацію про дитину на внутрішньомубоціїїодягуабопокладітьпапірець у кишеню штанів.

Що має бути на дитячому бейджику:

5. Підготуйте “тривожні валізки”.

Збирайте “тривожні валізки” разом з дитиною в ігровій формі. Хай у кожного члена команди буде своя валізка. Цесприятимеформуваннювідповідальності та забезпечить залученість малюка у спільну діяльність. Документи (свідоцтво про народження, паспорти, документи про освіту, майно та інше), засоби першої необхідності – у валізі дорослих, але дещо можна покласти у особисту валізку (рюкзак) дитини.

Що може бути в дитячій “тривожній валізці”:

6. Допоможіть дитині “перемикатися” зі стресової ситуації.

Дитяча психіка влаштована таким чином, що діти швидко “перемикаються” з однієї ситуації на іншу, але негативні емоційні реакції можуть загострюватися в разіповторенняподібнихстресовихситуацій.

Як відвернути увагу дитини:

7. Не забувайте про тілесний контакт: більше обіймів та погладжувань!

Якомога частіше і більше обіймайте, погладжуйте один одного – і дітей, і дорослих. Під час тілесного контакту в організмі підвищується рівень гормону, що відповідає за відчуття спокою та безпеки.

 Долаємо паніку.  46 вправ і порад, як стабілізуватися під час війни(для дітей та дорослих)- поради й методики психологині Світлани Ройз 

 (відео та текстовий варіант)

https://nus.org.ua/articles/dolayemo-paniku-46-vprav-i-porad-yak-stabilizuvatysya-pid-chas-vijny/

Психологічна допомога для дітей

https://www.youtube.com/playlist?list=PLFVSJgZgf7h8rXg9TTyevxZkdfxAQXodS

Поради від експертів ЮНІСЕФ «Як підтримати дітей у стресових ситуаціях»;

https://mon.gov.ua/ua/news/poradi-vid-ekspertiv-yunisef-yak-pidtrimati-ditej-u-stresovih-situaciyah

Релаксація для дітей удома, щоб зменшити стрес та тривожність

https://mon.gov.ua/storage/app/media/doshkilna/2022/03/18/02/Relaksatsiya.dlya.ditey.udoma.18.03.22-3.pdf

Як подолати стрес та попередити емоційне вигоряння(для батьків)

https://www.unicef.org/ukraine/media/5421/file/managing_stress_ua.pdf

 
 

Новий професійний стандарт практичного психолога закладу освіти


Про затвердження професійного стандарту "Практичний психолог закладу освіти"



Наказ 

 
Рекомендації батькам для покращення адаптації дитини до умов дитячого садка

 

           Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

  • Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
  • Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
  • Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

  • Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
  • Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
  • У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
  • Наблизити домашній режим до садкового;
  • Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
  • Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

  • Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
  • Не залишати дитину на цілий день у групі;
  • Гуляти на майданчику після відвідування садка;
  • Давати із собою улюблені іграшки;
  • Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
  • Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
  • Зустрічати дитину з посмішкою;
  • Розповідати якомога більше позитивного про садок;
  • Підтримувати самостійність дитини вдома.

 

Спостерігай та себе пізнавай

Чи знаєте ви, що дбайливо і бережно треба ставитися не тільки до довкілля, а й до самих себе? Аби почуватися впевнено за будь-яких обставин, треба добре знати себе та свої особливості й діяти, зважаючи на них.

Іноді можна почути, як про когось кажуть: “Ти занадто повільний” або “Ти зашвидка”. І звучить це часом доволі образливо. Але чи бути “швидким” або “повільним” справді погано?

Джмелик запропонував друзям звернутися до знайомого психолога, пана Коали, і з’ясувати це питання.

Що означає "повільний" і "швидкий"?

Поділ людей на “повільних” і “швидких” не є науковим. Але психологи нерідко користуються цією класифікацією, і це зручно. Якщо про дитину або дорослу людину кажуть, що вона “повільна”, це не означає, що вона повільно ходить, не вміє бігати або щось робити швидко. Це насамперед означає, що в неї повільні нервові процеси: для обмірковування і прийняття рішення, "перемикання" уваги їй потрібно більше часу, ніж іншим. Натомість "швидкий" тип "перемикається" миттєво, діє швидко, зате йому буває важко "загальмуватись" і зосередитися.

 

 

Пам’ятка батькам, щодо забезпечення позитивного

емоційного настрою дитини вдома (на вихідних, під час хвороби)

  •   Для того, щоб зібрати іграшки, можна влаштувати змагання. При цьому не полінуйтеся взяти в ньому активну участь. Але не перестарайтеся. В дитини має бути окрема роль.
  •  Щоб дитина не брала шампунь чи зубну пасту, яка належить дорослим, можна дати їй ними покористуватися чи купити ці предмети особисто для неї. Для дитини, як і для дорослої людини, дуже важливо мати свої особисті речі.
  • Важливо поділити для дитини предмети на ті, якими можна гратися, і якими гратися заборонено.
  •  Маленькі діти весь час просяться на руки, хочуть, щоб їх обіймали, пестили. Вони мають особливу потребу в тілесному контакті зі своїми батьками. І готові це робити повсякчасно. Нам здається, що вони вередують. Але для дитини до п’яти років це життєво важлива потреба. І якщо дитина не отримує потрібної їй кількості тілесних дотиків, вона може вирости вередливою.
  •  Якщо дитина не хоче йти на вулицю, то важливо зрозуміти, чому це відбувається. Найімовірніше, для цього є конкретна причина: їй ні з ким товаришувати, її кривдять, їй не подобається її одяг чи взуття, в цей момент їй просто хочеться залишитися вдома, малюка захоплює якась домашня гра.
  •  Вдягання перетворюється на катування, наприклад, тоді, коли дитину постійно вдягають у те, що їй не до вподоби. Їй можуть не подобатися ці штани, сорочка чи спідниця. Згадайте, як ретельно ви добираєте свій гардероб залежно від ситуації. Але в будь-якому випадку ви хочете виглядати привабливо. Крім того, річ, яку ви запропонували дитині, може бути для неї незручною.
  •  Чому ігри закінчуються слізьми? Буває так, що дитина накопичила багато негативних емоцій і гра допомагає їх виразити. Але емоцій так багато, що їй важко з ними впоратися й виразити їх одразу. Тому дитині важко зупинитися й заспокоїтися. Крім того, іноді дорослі самі провокують гру, що поступово перетворюється на бійку. Дитині, на відміну від дорослого, важко зупинитися. І як наслідок – сльози, крик і образа.
  •  Одна з найболючіших проблем – підготовка до сну. Напевно, буде краще, якщо ви заздалегідь попередите дитину про те, що, скажімо, через півгодини слід лягати в ліжечко. Можете тактовно приєднатися до гри й допомогти дитині закінчити її вчасно, знижуючи поступово темп гри чи завершуючи сюжет. Можна пообіцяти поговорити перед сном про щось цікаве, розповісти щось чи прочитати улюблену казку. Для дитини важливо, щоб ви знайшли час побути з нею перед сном.

 

 

 





Рекомендації психолога батькам майбутнього першокласника

 

Батьки майбутнього першокласника, як це не дивно теж мають потребу в підготовці «до школи». Найочевидніше - з переходом вашого дошкільника до шкільного життя значно зміниться і його режим дня. Тому батькам бажано обміркувати заздалегідь, як це позначиться на кожному з членів сім'ї. Необхідно вирішити, де і з ким буде перебувати дитина після школи. Можливо, у вас виникне необхідність навчити дитину користуватися побутовою технікою, відкривати замки, готувати собі нехитрий обід і, нарешті, дотримуватись «правил техніки безпеки». Вам буде набагато спокійніше, якщо підготовку до самостійного перебування першокласника будинку ви закінчите ще до 1 вересня. Продумайте всі можливі проблеми, з якими може зіткнутися дитина, і передбачити можливості екстреного зв'язку з батьками. А дитині не доведеться складні перші шкільні дні відчувати додатковий стрес від початку «самостійного» життя вдома протягом кількох годин.

Батькам потрібно бути готовими до того, що у дитини можуть виникнути складності. Кожен батько в глибині душі сподівається, що його дитина буде успішним учнем, лідером. І перші ж невдачі, які, на жаль, бувають у всіх дітей, дуже сильно розчаровують батьків, і батьки не можуть приховати ошукані ілюзії, сильно підриваючи самооцінку свого чада. З надходженням в перший клас ваш Малюк стає Школярем і набуває нові права і нові обов'язки. Ваша терпляча і розуміюча позиція в цей період дуже важлива. Крім того, треба бути готовим до того, що до вашій дитини і оточуючі будуть ставитися інакше, більш вимогливо. І це стосується не тільки кондукторів у громадському транспорті.

Фізичний стан дитини Якщо ваша дитина має хронічні захворювання або проблеми зі здоров'ям, то працювати над їх усуненням і профілактикою здоров'я майбутнього першокласника краще заздалегідь. З початком навчального року фізичне та психологічне навантаження на дитину зросте і це може несприятливо позначитися на його самопочутті. Фахівці рекомендують крім обов'язкового обстеження дитини для збору даних в медичну карту першокласника відвідати окуліста, якщо у дитини є спадкова схильність до розвитку захворювань очей або у нього вже спостерігається зниження зору. Відвідування хірурга дуже бажано тим дошколятам, у яких є проблеми з поставою і схильність до розвитку сколіозу.

Також батькам варто звернути увагу на дрібну моторику дитини та її розвиток. Так, так, ту саму дрібну моторику, про яку вперто твердять всі фахівці з розвитку малюків, починаючи мало не з самого народження. Для школяра рівень розвитку дрібної моторики теж має значення. З початком навчання дитині доведеться опановувати навичками письма, а це потребує від дитини значних зусиль, і чим більше розвинута моторика руки, тим цей навик буде даватися простіше.

Режим дня

Якщо ваша дитина відвідувала дитячий сад, то режим підйому і відходу до сну не буде новим, якщо ж ні, то батькам варто подбати заздалегідь про те, щоб ранній підйом не став для дитини додатковим стресогенним фактором.

За кілька місяців до початку навчання починайте укладати дитину спати в певний час. Звичайно, будити дитину влітку щодня в 7 ранку без необхідності занадто жорстоке випробування, але простежити за тим, у скільки ваша дитина прокидається, і спробувати наблизити цей час до 8 - 9 години ранку можливо. Це значно полегшить життя з початком навчального року.

Режим дня дитини зміниться і в другій половині дня. Дитині необхідно буде виділити час для домашніх занять. У першому класі офіційно не задають домашніх завдань, але вчитель, як правило, намагається поступово привчити дітей до цього. Впевненість у собі Важливо, щоб дитина не відчувала почуття невпевненості в незнайомій обстановці. Переконайтеся, що ваша дитина твердо знає напам'ять свої прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, адресу.

Мотивація

На питання «чи Хочеш до школи?» більшість дошкільнят скажуть «Так!». Але, на жаль, вже після тижня навчання у значної частини першокласників відповідь на те ж питання змінюється на «Ні!». 

Для вашого дошкільника школа представляється як якийсь ідеальний образ, сформований на основі власних вражень від занять на підготовчих курсах, перегляду кінофільмів і мультфільмів, розповідей дорослих і навіть мрій.

Як же дізнатися чого дитина чекає від навчання в школі? Як зробити так, щоб його не чекало розчарування? 

Єдиний спосіб з'ясувати це - говорити зі своєю дитиною.

Розкажіть про своє шкільне життя, і про свій перший клас поділіться з дитиною власними враженнями і спогадами. Розкажіть смішні історії зі свого шкільного минулого, розкажіть про своїх друзів - однокласників. Влаштуйте сімейний вечір спогадів з переглядом фотографій вашої шкільної пори. Задоволення і користь отримає не тільки ваш майбутній першокласник, але і ви самі. Це, до того ж, привід побільше дізнатися про дитинство близьких людей.

Увага і пам'ять

Успіхи і невдачі в навчанні багато в чому залежать від розвитку пам'яті та уваги дитини. На щастя, і пам'ять і увага піддаються тренуванню. Коли мова йде про старших дошкольників, то найкращий спосіб розвитку їх пам'яті і вдосконалення уваги - гра. Звичайно, спеціально організована дорослим гра. Сама дитина займатися своїм розвитком в цьому віці ще не в змозі. 

Для розвитку пам'яті та уваги розроблено безліч ігор і вправ, якими батьки можуть користуватися, займаючись зі своєю дитиною. Але існують корисні ігри, які можна застосовувати без спеціальної підготовки і в яких діти з задоволенням приймають участь.

Портфель для першокласника

Не позбавляйте малюка можливості зайвий раз помилуватися на себе з ранцем за спиною. Дуже важливо, щоб дитина не тільки приміряла його, а ще й освоїла простір портфеля - всі його відділення, кишеньки і застібки. Інакше перші 20 хвилин уроку будуть регулярно обертатися для нього пошуковою експедицією в портфельні надра.

Постарайтеся не гнатися за всякими досягненнями технічного прогресу в області канцелярії і відмовитися від пеналів з вбудованим будильником або говорять калькуляторів, які як міни вибухають саме в той момент, коли вчитель насилу добився в класі тиші. Пенал повинен бути простим у використанні і компактний, щоб не займати половину робочої поверхні парти.

Дуже важливо, так же пояснити дитині, що портфель це символ шкільного життя та іграшок без дозволу дорослих вхід туди заборонений. Завжди існує небезпека, що іграшки будуть використані не тільки на перервах, але і під час уроку, що загрожує ускладненнями відносин з учителем.

 

 

Практичні рекомендації батькам щодо адаптації першокласників

· Будіть дитину спокійно, прокинувшись, вона повинна побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не докоряйте за помилки і помилки, навіть якщо "вчора попереджали".

· Не квапте. Вміння розрахувати час - ваше завдання, і якщо це погано вдається, це не вина дитини.

· Не відправляйте дитину до школи без сніданку.

· Ні в якому разі не прощайтеся "попереджаючи": "Гляди, не балуйся! Щоб сьогодні не було поганих оцінок!" Побажайте йому успіху, підбадьорте, знайдіть кілька ласкавих слів - у нього попереду важкий день.

· Забудьте фразу "Що ти сьогодні отримав?" Зустрічайте дитину після школи спокійно, не обрушивайте на неї тисячу питань, дайте розслабитися. Якщо дитина занадто збуджена, якщо жадає поділитися, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім, вислухайте, це не забере багато часу.

· Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не питайтеся, нехай заспокоїться, тоді і розповість все сам.

· Вислухавши зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати прочухана, постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини. До речі, завжди не зайве вислухати обидві сторони і не поспішати з висновками.

· Після школи не поспішайте сідати за уроки, необхідно дві години відпочинку ( ще краще 1,5 години поспати) для відновлення сил. Низька працездатність з 14-16 годин.

· Не змушуйте робити уроки за один присід, після 15-20 хвилин занять необхідні 10-15 хвилин перерви, краще, якщо вона буде рухомою.

· Під час приготування уроків не сидіть над душею, дайте можливість дитині сидіти самому, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка "Не хвилюйся, у тебе все вийде! Давай розберемося разом! Я тобі допоможу!", похвала (навіть якщо не дуже виходить)- необхідні.

 

 

«Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим всьому цьому навчитися», -  писав відомий  дитячий психолог Л. А. Венгер.

Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука, дерева і пташок. Це означає, що такі навички, як не дивно, — не головне у готовності дитини до школи.

В інтелектуальному плані у дитини повинні бути певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідне уміння долати труднощі, доводити почату справу до кінця. Важливі для успішного навчання і аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки і узагальнення.

Першокласнику буде легко вчитися, якщо він допитливий, уважний, посидючий, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухатися та  виконувати тривалий час не дуже привабливе завдання. Всі ці навички можна напрацьовувати щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх і протягом навчального року. Вашій дитині доведеться постійно перебувати у колективі, тому вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися до школи. Батьки, у яких дитина не відвідувала дитячий садок, мають бути особливо уважними до цієї поради. Адже у такого малюка вміння спілкуватися в дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками, з'являтися сльози без причини, відчуття незахищеності. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з учителем. Разом з ним ви допоможете першокласникові відчути себе комфортно. Дитина повинна бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав'язувати шнурки, справлятися з ґудзиками і блискавками на одязі, уміти користуватися загальним туалетом. Не зайвим буде перед школою звернутися до педіатра. Навіть якщо дитина повністю здорова, отримайте рекомендації щодо профілактики захворювань, загартовування. Можливо, варто пройти курс вітамінотерапії і курс по зміцненню імунної системи, щоб стресове навантаження, пов'язане з першим класом, було меншим.

НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА 1 ВЕРЕСНЯ Незадовго до 1 вересня познайомте дитину з її вчителем. Відвідайте майбутню класну кімнату, дайте посидіти за партою і все розглянути, прогуляйтеся разом приміщенням школи і шкільним подвір'ям. Постарайтеся заздалегідь познайомити дитину з деякими її однокласниками. Розкажіть про розклад уроків і час, відведений на заняття, перерви, обід. А головне — скажіть, що при виникненні проблем ви завжди допоможете їх вирішити. У ДЕНЬ СВЯТА 1 ВЕРЕСНЯ Безпосередньо першого вересня створіть удома атмосферу свята. Поки дитина ще спить, прикрасьте помешкання повітряними кульками; почепіть сімейну газету, присвячену винуватцю урочистої події, підготуйте «Путівку в доросле життя». Сьогодні — свято, тож не псуйте дитині настрій доріканнями та смиканням: «Не чіпай бант!» або «Витягни руки з кишень!» Звільніть цей день для родини і після школи сходіть, наприклад, у кіно або влаштуйте урочистий обід удома. Проте не переобтяжуйте цей день заходами. Велика кількість нових людей, вражень збуджує нервову систему дитини. Особливо доречним буде подарунок. Це може бути нова чашка, дитячий журнал або іграшка - діти ще залюбки граються. В будь-якому разі, подарунок підкреслить важливість нового етапу в житті дитини.

ЗАВЖДИ Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Після школи дитині потрібно спочатку обідати, відпочивати, гуляти і тільки потім сідати за уроки. Не проґавте труднощі, що можуть виникнути у дитини на початковому етапі оволодіння учбовими навичками. Важливо: не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми — наприклад, із сусідськими Іванком або Марійкою. Кожна дитина розвивається по-своєму. І якщо палички в прописі ще далекі до ідеалу, то знайдіть одну вдалу — і похваліть за це. Порівнюйте свою дитину сьогодні зі своєю дитиною вчора. Не скупіться на похвалу! Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина не менш авторитетна, ніж ви. Це її шкільний учитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога. Створюйте позитивний образ школи, не дозволяйте собі фраз типу «у школі з тобою ніхто панькатися не буде». Адже зі школою будуть пов'язані найближчі 12 років життя вашої дитини! Навчання — це нелегка і відповідальна праця. Але вступ до школи не повинен позбавляти життя дитини різноманітності, радості, ігор. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для відпочинку. В першій половині навчального року не завантажуйте дитину різноманітними секціями, гуртками, нехай вона звикне до нового життя.

ПЕРШОКЛАСНИКИ І ПЕРШОКЛАСНИЦІ Хлопчики і дівчатка по-різному відчувають, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють все, з чим стикаються. Отже, і сприйняття школи у них різне. Дівчатка більш товариські, контактні. Вони, як правило, краще підготовлені до школи (дівчатка і говорити починають раніше), тому їх успішність у початкових класах часто вища. Як не дивно, але важче адаптуються до нових умов хлопчики. До кінця першого навчального року вони у 6 разів більше втомлені, ніж дівчатка. Тому й потребують особливої підтримки. Дівчаток треба поступово учити діяти самостійно, підштовхувати до пошуку власних рішень незнайомих, нетипових завдань. І не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності й ретельності у виконанні вашого завдання. Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних у приклад іншим: вони різні навіть за біологічним віком — дівчатка зазвичай старші за ровесників-хлопчиків.

 

 

Навички самообслуговування дитини — це тема, якою часто нехтують, як батьки, так і фахівці. Активність повсякденного життя (ADLs) відіграє важливу роль у загальному функціональному розвитку, впевненості та незалежності дитини. Ці навички — здатність дитини приймати їжу, відвідувати туалет, купатися та проводити процедури догляду за собою.

Немає стандартного переліку ADL, оскільки вони залежать від віку дитини, її інтересів, культури, оточення в якому вона живе. Зазвичай, можна уявити собі такі основні дії повсякденного життя: харчування, одягання, туалет, гігієна, переміщення будинком.

Як зробити всі ці дії комфортними як для батьків, так і для дитини? 

Є п’ять основних категорій, на які поділяється активність повсякденного життя.

Подумайте про те, як ви можете навчити свою дитину отримувати максимум позитивного досвіду зі звичних процесів.

Адже це має так багато переваг:

  • Отримання дитиною певного рівня незалежності.
  • Підвищення самооцінки та впевненості в собі.
  • Можливість більш комфортного життя в соціумі.
  • Збільшення вільного часу батьків.
  • Вивчення слів, формування асоціативних рядків. Тренування утримання уваги, організації власного часу, вибору, імітації дії.
  • Стимуляція сенсорного сприйняття: зору, слуху, дотику, запаху, смаку, руху.

Можливість виконання навичок самообслуговування вимагає залучення багатьох сфер:

  • великої моторики (наприклад, сидіння на унітазі, піднімання ноги, щоб одягнути штани);
  • дрібної моторики (відкрити застібку чи блискавку, тримати ложку);
  • візуальний контроль;
  • пізнавальної (когнітивної) сфери;
  • сенсорики;
  • комунікації (навички спілкування).

Діти з церебральним паралічем, у яких є порушення в будь-якій із цих сфер, найчастіше мають труднощі з виконанням деяких, або всіх функцій. Наприклад, порушення функції верхніх кінцівок є у 50 % дітей із ЦП. Навіть діти, які потребують постійної допомоги, можуть досягти певного рівня власного комфорту, якщо з ними постійно тренуватися.

Допоможіть дитині залучити ті здібності, які максимально відкриють її потенціал.

Наприклад, якщо дитина може використовувати тільки одну руку, ви повинні стимулювати дитину робити якомога більше цією рукою. Батьки не повинні поспішати робити щось для дитини тільки тому, що це швидше.

Спробуйте розвивати нові навички.

Завжди продовжуйте працювати над новими навичками. Намагайтеся максимально стимулювати дитину до спілкування/ когнітивної/ігрової діяльності. Наприклад: «Сьогодні ми одягнемо светр, тому що на вулиці холодно. Тобі подобається, коли зимно? Якого кольору цей светр? А мій светр якого кольору? Тепер покажи мені свою праву руку, щоби я міг допомогти тобі одягатися».

Дайте дитині вибір

«Хочеш одягнути цей светр, чи інший?». Навіть якщо дитина потребує максимальної допомоги, у неї розвивається почуття самостійності, здатність приймати рішення й обирати. Відчуття, що вона має певний контроль над своїм життям, має вирішальне значення для добробуту та психологічного розвитку.

Створіть зв’язок між дитиною та Вами

Використовуйте активність повсякденного життя, щоби разом провести час, дивлячись в очі дитини, посміхаючись, показуючи любов та прихильність до неї.

Активність повсякденного життя = Терапія/Час розвитку

Необхідно консультуватися про те, як використовувати час призначений на активність повсякденного життя (ADL), щоби максимально тренувати навички розвитку, та речі які дитина має спробувати або виконувати сама.

Завжди пам’ятайте, що спілкування та гра має важливе значення під час вивчення нових навичок, щоби дитина могла асоціювати те, що вона робить, зі словами, які ви використовуєте!

 

9 тонкощів покарання дитини, які не зашкодять самооцінці

1. За вчинки без злого наміру не карають

У більшості випадків дитиною керує не прагнення нашкодити, а інстинкт першовідкривача. Якщо малюк виходив у своїх діях зі схожих міркувань, його варто підтримати, навіть якщо за вчинком виникла неприємність. Те ж саме стосується ситуацій, спричинених банальною випадковістю. Дитині потрібно поспівчувати і підказати, як виправити наслідки.

Караючи за ненавмисні промахи, батьки ризикують виховати нерішучу людину. Вона буде ідеальним виконавцем, оскільки звикла бездоганно поводитися в присутності авторитетної особистості. Серйозні самостійні рішення такий дорослий приймати не зможе, та й відповідальністю теж зазвичай не відрізняється.

2. Заборона і прохання – різні речі

Такі ситуації називають стереотипними діями. Як правило, грішать цим прихильники традиційного виховання. Мотивація дорослого в такому випадку проста: «тому що так треба» або «тому що так робили мої батьки». Скажімо, між фразами «не грав би ти в ігри» і «не грай в ігри» величезна різниця: у першому випадку це прохання, у другому – наказ. Сварити за невиконання необхідно тільки в останній ситуації.

Емоційно сильну дитину це не травмує, а чутливу може поранити. У дорослому житті у неї сформується почуття провини. Вона буде виконувати прохання абсолютно всіх шановних нею людей, оскільки боїться негативних наслідків відмови.

3. Карати варто холоднокровно, без емоцій

Якщо дитина не хоче слухатися, деякі батьки відчувають неконтрольовану лють, хоча взагалі пристрасно люблять своє дитя. Часто це пов’язується з наявністю у дорослих занадто високих очікувань щодо дитини. А коли ці очікування зустрічаються з реальністю, батьки відчувають незадоволеність. Такі емоції потрібно просто применшувати.

Дитину зі здоровою психікою часті крики і запальність батьків навряд чи зачеплять, а от, якщо малюк занадто вразливий, в майбутньому у нього можуть виникнути проблеми. Серед них психологи називають прийняття статусу жертви і залежність від людей, які мають вищий соціальний статус.

4. Публічне покарання заборонене

Публічне покарання формує у дитини почуття сорому перед колективом і часто озлобленість щодо батьків. Психологи не рекомендують вживати навіть такі популярні фрази, як «а що скажуть інші?». Приблизно те ж саме, до речі, відбувається і при публічному заохоченні, тільки формується не сором, а нарцисичні тенденції.

Малюк, який змирився з прилюдними «прочуханками», постійно відчуває себе приниженим і очікує повторення екзекуції. У дорослому житті він перетвориться на людину, що повністю покладається на думку більшості. Приймати рішення, виходячи з особистих уявлень про світ, він навряд чи зважиться.

5. Якщо лякали покаранням, потрібно покарати

Якщо дорослий обіцяв покарання, його потрібно втілити в життя. Невиконана загроза, на думку дитячих психологів, гірша, ніж відсутність покарання взагалі. Дитина усвідомлює, що батьки кидають слова на вітер, і перестає їм довіряти. Система цінностей у неї нівелюється: вона не може зрозуміти різницю між поганим вчинком і добрим, оскільки чітка система контролю відсутня.

Втім, забути про покарання можна, якщо саме його очікування подіяло. Але до дитини в цьому випадку потрібно донести, що це не норма, а рідкісний виняток із правила.

6. Винний не відомий? Покарати всіх!

Якщо дорослий не впевнений в тому, хто винен, карати одну дитину – це не вихід. У тому випадку, якщо з малюком були друзі, краще утриматися від критики взагалі, оскільки чужих дітей лаяти, звичайно, не варто. Якщо ж це брати і сестри, а випадок серйозний і вимагає покарання, всіх дітей варто покарати.

В іншому випадку «винуватець» заробить комплекс жертви і в майбутньому легко може стати хлопчиком або дівчинкою «для биття». А у інших розвинеться завищена самооцінка і почуття недоторканності, що теж навряд чи добре позначиться на їх дорослому житті. Зрозуміло, наслідки будуть тільки в тому випадку, якщо батьки регулярно карають когось одного.

7. Дитина відповідає тільки за дійсний поганий вчинок, а не за минулі огріхи

Одне з головних правил виховання: «покараний – прощений – забули». Дитина, якій постійно пригадують минулі огріхи, виростає тюхтієм. Вона боїться робити щось нове і більше віддає перевагу рутині. Вчитися на своїх помилках такій людині теж буде дуже важко: замість того, щоб аналізувати ці ситуації, вона буде просто на них зациклюватися.

У тому випадку, коли батьки дізнаються про помилку через тривалий час після її скоєння, психологи також рекомендують відмовитися від покарання. Досить просто пояснити малюкові, в чому полягає його провина.

8. Покарання пропорційне віку і захопленням

Система покарань повинна бути чіткою і збалансованою. Не варто однаково сварити дитину за двійку в щоденнику і розбите сусідське вікно. За дрібні витівки – дрібні покарання, а за серйозні прогріхи – хороша прочуханка.

Також потрібно враховувати вік і захоплення. Якщо підліток любить соціальні мережі, їх відсутність дійсно буде сприйнята як гідне покарання, а ось малюкові, який використовує месенджери не так активно, сенс покарання взагалі може бути незрозумілий.

Дитина, яку однаково лають за всі витівки і помилки, не зможе вибудувати адекватну систему моральних цінностей. Їй буде важко розрізняти речі за ступенем їх значущості. Грубо кажучи, різниці між тим самим розбитим вікном і двійкою в щоденнику вона не побачить.

9. Сварити без використання нецензурних слів і образ

Таке відбувається спонтанно і під дією сильних емоцій. Багато батьків навіть не помічають, що обзивають дітей. А психологи тим часом рекомендують використовувати тільки нейтральну, без оцінок лексику.У чутливої дитини образи занижують самооцінку.

 

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного "сімейного кола".

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Пам'ятка для батьків

1. Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.

2. Зацікавленість

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу "Ну якщо не сподобається, то не будеш ходити у дитячий садок" дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

3. Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю "процедуру" на цікаву гру – це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозку дитини.

4. Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї "ділову форму спілкування" з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

5. Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком – це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

 

 

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до дитячого садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років. У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).

Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо.

Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Для адаптаційного періоду характерна емоційна напруженість , занепокоєння або загальмованість. Все це результат надмірної психологічного навантаження, неадекватною віку дитини, одержуваної ним в дитячому садку або яслах .

Л.Н. Галігузова , О.О. Смірнова виділяють наступні причини стресових перевантажень:

1) тривале знаходження у великому колективі дітей , частина з яких може бути неприємна дитині;

2) суворі дисциплінарні правила , за невиконання яких слід покарання;

3) фрустрація якихось потреб дитини;

4) спілкування відразу з багатьма дорослими людьми, від яких залежить малюк, частина з яких може бути йому неприємна.

Н.Д. Ватутіна виділяє три групи дітей по - різному адаптуються до дитячого саду залежно від відмінностей у поведінці і потреби в спілкуванні. Перша група - це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими, в очікуванні тільки від них уваги, ласки, доброти, відомостей про навколишній. Друга - це діти, у яких вже сформувалася потреба у спілкуванні не тільки з близькими, але і з іншими дорослими, у спільних з ними діях і отриманні від них відомостей про навколишній. І, третя група - діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях і в спілкуванні з дорослими.

При надходженні в дошкільний заклад плачуть в основному діти, яких можна умовно віднести до першої групи (потреба в спілкуванні тільки з близькими людьми). Вони глибоко переживають розлуку з близькими, так як досвіду спілкування зі сторонніми не мають, не готові вступати з ними в контакт.

Автор зазначає що, чим вже коло спілкування в сім'ї, тим довший відбувається адаптування дитини в дитячому саду. Занепокоєння, плаксивість зберігаються в поведінці їх досить довго. Сформований в замкнутих умовах сім'ї навик спілкування призводить до того, що дитина не може переносити наявний у неї досвід спільних дій з дорослими в нові умови, і це посилює її розгубленість .

Діти , умовно віднесені до другої групи, до надходження в дитячий сад набули досвіду спілкування з дорослими, які не є членами сім'ї. Це досвід спілкування з далекими родичами, з сусідами. Перебуваючи в групі, вони постійно спостерігають за вихователем, наслідують його діям, ставлять запитання. Він цілком замінює їм близьких членів сім'ї, від нього вони дізнаються, як діяти в тому чи іншому випадку, з тим чи іншим предметом .

У дітей третьої групи чітко виявляється потреба в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими.

Характерною особливістю дітей, які з великим трудом звикають до умов дошкільного закладу, є слабка сформованість дій з предметами, які здійснюються переважно на рівні маніпуляцій.Ці діти не вміють зосереджуватися на грі, малоініціативні у виборі іграшок, недопитливі. Навіть найменші труднощі викликають у них небажання грати, капризи. Такі діти не вміють налагоджувати ділові контакти і віддають перевагу емоційним.

Таким чином, можна зробити висновок, що поряд з гігієнічними заходами щодо зміцнення здоров'я, приведенням режиму дня у відповідність з умовами дошкільного закладу, повинна проводитися цілеспрямована робота з формування у дитини відповідної віку форми спілкування з дорослими і розвитку предметної діяльності.

 

 

Практичні рекомендації батькам щодо адаптації першокласників

· Будіть дитину спокійно, прокинувшись, вона повинна побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не докоряйте за помилки і помилки, навіть якщо "вчора попереджали".

· Не квапте. Вміння розрахувати час - ваше завдання, і якщо це погано вдається, це не вина дитини.

· Не відправляйте дитину до школи без сніданку.

· Ні в якому разі не прощайтеся "попереджаючи": "Гляди, не балуйся! Щоб сьогодні не було поганих оцінок!" Побажайте йому успіху, підбадьорте, знайдіть кілька ласкавих слів - у нього попереду важкий день.

· Забудьте фразу "Що ти сьогодні отримав?" Зустрічайте дитину після школи спокійно, не обрушивайте на неї тисячу питань, дайте розслабитися. Якщо дитина занадто збуджена, якщо жадає поділитися, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім, вислухайте, це не забере багато часу.

· Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не питайтеся, нехай заспокоїться, тоді і розповість все сам.

· Вислухавши зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати прочухана, постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини. До речі, завжди не зайве вислухати обидві сторони і не поспішати з висновками.

· Після школи не поспішайте сідати за уроки, необхідно дві години відпочинку ( ще краще 1,5 години поспати) для відновлення сил. Низька працездатність з 14-16 годин.

· Не змушуйте робити уроки за один присід, після 15-20 хвилин занять необхідні 10-15 хвилин перерви, краще, якщо вона буде рухомою.

· Під час приготування уроків не сидіть над душею, дайте можливість дитині сидіти самому, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка "Не хвилюйся, у тебе все вийде! Давай розберемося разом! Я тобі допоможу!", похвала (навіть якщо не дуже виходить)- необхідні.

· У спілкуванні з дитиною намагайтеся уникати умов: "Якщо ти зробиш, то ..."

· Знайдіть протягом дня хоча б півгодини, коли ви будете належати дитині, не відволікаючись на інші справи. У цей момент найважливіше її турботи, радості і невдачі.

Виробіть єдину тактику спілкування всіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої розбіжності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без неї. Якщо щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом, лікарем, прочитайте літературу Пам'ятайте, що протягом року є критичні періоди, коли вчитися складніше, швидше настає втома, знижена працездатність. Це перші 4-6 тижнів для першокласників, кінець другої чверті, перший тиждень після зимових канікул, середина третьої чверті. У ці періоди слід бути особливо уважними до стану дитини.

Будьте уважні до скарг дитини на головний біль, втому, поганий стан. 

Намагайтеся не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати завтрашню контрольну.

 

Рекомендації психолога батькам майбутнього першокласника

 

Батьки майбутнього першокласника, як це не дивно теж мають потребу в підготовці «до школи». Найочевидніше - з переходом вашого дошкільника до шкільного життя значно зміниться і його режим дня. Тому батькам бажано обміркувати заздалегідь, як це позначиться на кожному з членів сім'ї. Необхідно вирішити, де і з ким буде перебувати дитина після школи. Можливо, у вас виникне необхідність навчити дитину користуватися побутовою технікою, відкривати замки, готувати собі нехитрий обід і, нарешті, дотримуватись «правил техніки безпеки». Вам буде набагато спокійніше, якщо підготовку до самостійного перебування першокласника будинку ви закінчите ще до 1 вересня. Продумайте всі можливі проблеми, з якими може зіткнутися дитина, і передбачити можливості екстреного зв'язку з батьками. А дитині не доведеться складні перші шкільні дні відчувати додатковий стрес від початку «самостійного» життя вдома протягом кількох годин.

Батькам потрібно бути готовими до того, що у дитини можуть виникнути складності. Кожен батько в глибині душі сподівається, що його дитина буде успішним учнем, лідером. І перші ж невдачі, які, на жаль, бувають у всіх дітей, дуже сильно розчаровують батьків, і батьки не можуть приховати ошукані ілюзії, сильно підриваючи самооцінку свого чада. З надходженням в перший клас ваш Малюк стає Школярем і набуває нові права і нові обов'язки. Ваша терпляча і розуміюча позиція в цей період дуже важлива. Крім того, треба бути готовим до того, що до вашій дитини і оточуючі будуть ставитися інакше, більш вимогливо. І це стосується не тільки кондукторів у громадському транспорті.

Фізичний стан дитини

Якщо ваша дитина має хронічні захворювання або проблеми зі здоров'ям, то працювати над їх усуненням і профілактикою здоров'я майбутнього першокласника краще заздалегідь. З початком навчального року фізичне та психологічне навантаження на дитину зросте і це може несприятливо позначитися на його самопочутті. Фахівці рекомендують крім обов'язкового обстеження дитини для збору даних в медичну карту першокласника відвідати окуліста, якщо у дитини є спадкова схильність до розвитку захворювань очей або у нього вже спостерігається зниження зору. Відвідування хірурга дуже бажано тим дошколятам, у яких є проблеми з поставою і схильність до розвитку сколіозу.

Також батькам варто звернути увагу на дрібну моторику дитини та її розвиток. Так, так, ту саму дрібну моторику, про яку вперто твердять всі фахівці з розвитку малюків, починаючи мало не з самого народження. Для школяра рівень розвитку дрібної моторики теж має значення. З початком навчання дитині доведеться опановувати навичками письма, а це потребує від дитини значних зусиль, і чим більше розвинута моторика руки, тим цей навик буде даватися простіше.

Режим дня

Якщо ваша дитина відвідувала дитячий сад, то режим підйому і відходу до сну не буде новим, якщо ж ні, то батькам варто подбати заздалегідь про те, щоб ранній підйом не став для дитини додатковим стресогенним фактором.

За кілька місяців до початку навчання починайте укладати дитину спати в певний час. Звичайно, будити дитину влітку щодня в 7 ранку без необхідності занадто жорстоке випробування, але простежити за тим, у скільки ваша дитина прокидається, і спробувати наблизити цей час до 8 - 9 години ранку можливо. Це значно полегшить життя з початком навчального року.

Режим дня дитини зміниться і в другій половині дня. Дитині необхідно буде виділити час для домашніх занять. У першому класі офіційно не задають домашніх завдань, але вчитель, як правило, намагається поступово привчити дітей до цього. Впевненість у собі Важливо, щоб дитина не відчувала почуття невпевненості в незнайомій обстановці. Переконайтеся, що ваша дитина твердо знає напам'ять свої прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, адресу.

Мотивація

На питання «чи Хочеш до школи?» більшість дошкільнят скажуть «Так!». Але, на жаль, вже після тижня навчання у значної частини першокласників відповідь на те ж питання змінюється на «Ні!». 

Для вашого дошкільника школа представляється як якийсь ідеальний образ, сформований на основі власних вражень від занять на підготовчих курсах, перегляду кінофільмів і мультфільмів, розповідей дорослих і навіть мрій.

Як же дізнатися чого дитина чекає від навчання в школі? Як зробити так, щоб його не чекало розчарування? 

Єдиний спосіб з'ясувати це - говорити зі своєю дитиною.

Розкажіть про своє шкільне життя, і про свій перший клас поділіться з дитиною власними враженнями і спогадами. Розкажіть смішні історії зі свого шкільного минулого, розкажіть про своїх друзів - однокласників. Влаштуйте сімейний вечір спогадів з переглядом фотографій вашої шкільної пори. Задоволення і користь отримає не тільки ваш майбутній першокласник, але і ви самі. Це, до того ж, привід побільше дізнатися про дитинство близьких людей.

Увага і пам'ять

Успіхи і невдачі в навчанні багато в чому залежать від розвитку пам'яті та уваги дитини. На щастя, і пам'ять і увага піддаються тренуванню. Коли мова йде про старших дошкольників, то найкращий спосіб розвитку їх пам'яті і вдосконалення уваги - гра. Звичайно, спеціально організована дорослим гра. Сама дитина займатися своїм розвитком в цьому віці ще не в змозі. 

Для розвитку пам'яті та уваги розроблено безліч ігор і вправ, якими батьки можуть користуватися, займаючись зі своєю дитиною. Але існують корисні ігри, які можна застосовувати без спеціальної підготовки і в яких діти з задоволенням приймають участь.

Портфель для першокласника

Не позбавляйте малюка можливості зайвий раз помилуватися на себе з ранцем за спиною. Дуже важливо, щоб дитина не тільки приміряла його, а ще й освоїла простір портфеля - всі його відділення, кишеньки і застібки. Інакше перші 20 хвилин уроку будуть регулярно обертатися для нього пошуковою експедицією в портфельні надра.

Постарайтеся не гнатися за всякими досягненнями технічного прогресу в області канцелярії і відмовитися від пеналів з вбудованим будильником або говорять калькуляторів, які як міни вибухають саме в той момент, коли вчитель насилу добився в класі тиші. Пенал повинен бути простим у використанні і компактний, щоб не займати половину робочої поверхні парти.

Дуже важливо, так же пояснити дитині, що портфель це символ шкільного життя та іграшок без дозволу дорослих вхід туди заборонений. Завжди існує небезпека, що іграшки будуть використані не тільки на перервах, але і під час уроку, що загрожує ускладненнями відносин з учителем.

 

Особистісний компонент готовності дитини до школи передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Cпілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.

 

Основні компоненти інтелектуальної готовності

дитини до школи:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

 

 

Консультація для батьків: «Психологічна готовність

дитини до навчання у школі»

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА

З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУНАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІРУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок. 

 

Основні правила щодо виховання дітей

1. Повірте в неповторність своєї дитини ,у те ,що вона-єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією .Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та  чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її  сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете  за будь - яких обставин.

4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна , дивіться йому в очі, обіймайте та  цілуйте, коли воно того бажає.

5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та  заохочення, а не до покарання та осуду.

6. Намагайтеся щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато-лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами  заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень « ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати  їй  інструкцію. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно  відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку,а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання - найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний - пробачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності,  зможете краще зрозуміти один одного.

10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

12.Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, переживаннями, досягненнями.

13. Дозволяйте дитині малювати, ліпити, розфарбовувати, вирізати, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте  умови.

14. Відвідуйте разом театри, музеї ( спершу  достатньо одного залу , щоб запобігати втомі , а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію),організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

 

 

Пам'ятка для батьків як підготувати дитину до вступу в садочок

1. Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.

2. Зацікавленість

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу "Ну якщо не сподобається, то не будеш ходити у дитячий садок" дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

3. Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю "процедуру" на цікаву гру – це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозку дитини.

4. Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї "ділову форму спілкування" з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

5. Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком – це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Хочемо Вас заздалегідь попередити, як буде протікати період входження дитини в колектив, і взагалі в дитячий сад. Не лякайтеся, якщо на другий день (саме на другий, а не на перший) дитина буде сильно плакати. Вона уже зрозуміла, що його мама (тато, бабуся, дідусь ...) збираються залишити його тут на довгих кілька годин. Адже в перший день для нього все нове. Багато іграшок, багато таких же чоловічків, як і вона, тітка-вихователь (деякі малюки називають перший час вихователя мамою). І дитина не відразу помічає, що вона залишилася без батьків. Ваша задача в перший день полягає в тому, щоб Ви забрали дитину до того, як він це зрозуміє. Так що краще за все не йти з саду, а бути десь по близькості. І за першим покликом вихователів забрати дитину додому. А на другий день малюк вже розуміє, що його мама піде, і він залишиться зовсім один. Але повірте, дуже мало дітей протягом усього дня плачуть так само, як у перші хвилини, коли малюк переступає поріг дитячого садка, тримаючи маму за руку. Всім відомо, що наші діти – це маленькі маніпулятори. До тих пір, поки мама не пішла, дитина вірить, що якщо голосно плакати, то мама зглянеться і забере його звідси. Як правило, як тільки мама залишає дитину в групі, увага дитини швидко переключається на щось цікаве і захоплююче, наприклад, на нову гру, або яскраву іграшку.

Що робити, якщо дитина плаче при розставанні з батьками?

Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)

Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння

Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який "секрет" – навіть звичайний великий ґудзик)

Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, "секретне слово")

Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)

Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)

Головне - будьте терплячі!

 

 

Заповіді батьківства

/Files/images/rt1.jpg

Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ? Чимало вчених у різний час обгрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.

1.Люби свою дитину!

Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.Оберігай своє дитя!

Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.Грай зі своєю дитиною!

Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви.

5.Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими - то погляд у майбутнє.

6. Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!

Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною!

Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і які може підказати її власний досвід!

Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!

Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.


 

 

Йдемо до школи: психологічна готовність

дітей до навчання в школі

/Files/images/ty1.jpg

Головне питання, яке постає перед батьками 6-7-річних дітей, це: «Чи готова моя дитина до шкільного навчання?».

Найчастіше під такою готовністю мається на увазі вміння дитини читати, рахувати, писати. Але насправді готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань. Насамперед слід оцінити фізичний розвиток дитини, звернутися за консультацією до педіатра. Також важливо визначити психологічну готовність дитини до шкільного навчання, тобто відповідність основних якостей дитини певним віковим нормам.      Психологічну готовність дитини до навчання визначають психологи при вступі дитини до школи. Що ж є показником сформованої психологічної готовності до школи?

По-перше, це готовність до нової соціальної ролі, до статусу школяра. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, орієнтуючись в основному на зовнішні ознаки шкільного життя – портфель, форма, уроки, власний стіл, нові друзі тощо. Але, щоб дитина успішно навчалася, необхідне її власне бажання пізнавати щось нове. Вчитися, мати «серйозну» справу, відповідальні доручення. На появу такого бажання впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої діяльності, важливішої, ніж гра дошкільника.

По-друге, це вміння дитини регулювати свою поведінку. Дитина повинна дотримуватись правил, вимог, запам’ятовувати інформацію, вміти долати посильні труднощі. Третімпоказником психологічної готовності до навчання є загальний рівень розумового розвитку, а також рівні володіння вмінням і навичками, які допоможуть дитині вивчати ті чи інші предмети. Дитина має прийти до школи з досить високим колом знань про навколишній світ, з розвиненими сприйманням і мисленням (вміти аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати матеріал), а також дитина повинна володіти початковими навчальними уміннями (пам’ятати завдання, вибирати найефективніший спосіб виконання, критично оцінювати результат).

Нарешті останнє, що має значення для ефективної адаптації дитини до умов навчання – це вміння будувати свої взаємини з учителем та однолітками. Дитина повинна вміти спокійно і по-діловому звертатися до дорослого із запитаннями, попросити у однокласника допомогу або запропонувати свою, узгодити свої інтереси з інтересами дітей у грі. Таким чином психологічна готовність до шкільного навчання – це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання.. Головне допоможіть своїй дитині навчитися мислити, виховуйте любов до праці та навчіть її не заздрити.

 

 

 

/Files/images/veresen-2013/7047.gif

 

ПРАВИЛА СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

 

1.Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу, і не є вашою точною копією. Приймайте її такою, яка вона є, підкреслюйте її сильні сторони.

2.Будьте уважними й чуйними до дитини, уникайте образ і погроз.

3.Поєднуйте повагу до дитини з вимогливістю, не соромтеся виявляти любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

4.Намагайтеся, щоб ваша любов не вилилася у вседозволеність чи бездоглядність.

5.Діти повторюють дії дорослих, насамперед батьків. Станьте взірцем для них.

6.Заохочуйте особисту відповідальність і самостійність.

7.Вимагайте обміркованої поведінки

8.Чуйно ставтеся до запитів дитини.

9.Намагайтеся впливати на дитину проханням. І якщо прохання не виконується, лише тоді вдавайтеся до інструкцій і наказів.

10.Дбайте про постійне дотримання дисципліни.

11.Покарання не повинно витісняти любов. Воно повинно бути справедливим, враховуйте вчинок і мотив.

12.Частіше спілкуйтеся з дітьми, вислуховуйте їх.

 

 

 

 

 

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЕМОЦІЇ

(за К.Є.Ізардом - американським психологом)

 

ІНТЕРЕС-ХВИЛЮВАННЯ – позитивна емоція, яка мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, активізує процеси пізнання, стимулює допитливість.

РАДІСТЬ – позитивне емоційне збудження, яке виникає внаслідок появи можливості повного задоволення актуальної потреби. У суб’єктивному плані – це найбажаніша емоція. Радість може виникнути в результаті послаблення дії негативного чинника.

ГОРЕ-СТРАЖДАННЯ – емоція, яка викликається комплексом причин, пов’язаних із життєвими втратами. Часто виникає почуття жалості до себе, нерозуміння оточення.

ГНІВ – виникає унаслідок розходження поведінки іншої людини з нормами етики, моралі.

ВІДРАЗА – часто виникає разом із гнівом. Відраза є бажанням позбутися від когось або чогось.

ПРЕЗИРСТВО – емоція, що відображає деперсоналізацію іншої людини або цілої групи, втрату їх значущості для індивіда, переживання переваги порівняно з ними.

СТРАХ – переживання, викликане інформацією про реальну або уявну небезпеку, очікування невдач. Страх є найсильнішою негативною емоцією.

ПОДИВ – різке підвищення нервової стимуляції, яке виникає після якоїсь несподіваної події.

СОРОМ – виникає як переживання неузгодженості між нормою поведінки та фактичною поведінкою, прогнозування осудної або різко негативної оцінки оточення на свою адресу.

ВИНА – емоція схожа на сором, оскільки також виникає в результаті неузгодженості між очікуваною та реальною поведінкою. Вина виникає унаслідок порушень морального або етичного характеру, до того ж у ситуаціях, коли людина відчуває особисту відповідальність.

 

 

15.11.2018

 

 

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІТЕЙ 3-4 РОКІВ ЖИТТЯ

-  Формується характер, індивідуальне ставлення до навколишнього середовища і до самої себе.

-  Першим свідченням початку кризи трьох років є виникнення негативізму: дитина перестає виконувати прохання (накази) дорослих без достатньої їх аргументації або в разі неправильної мотивації.

-  Розвиток самосвідомості й виділення образу «Я» стимулює розвиток особистості й індивідуальності. Дитина починає чітко усвідомлювати хто вона і яка вона.

-  Криза трьох років спричинена суперечностями, що сповнюють внутрішній світ дитини: бажання діяти самостійно суперечить можливостям, оскільки впоратися з проблемами без допомоги дорослого дитина ще не в змозі.

-  Близькі й рідні залишаються для дитини дуже значущими, але через обмеження свободи у дитини виникає злість та агресія до них. Щоб уникнути цих вікових проблем, дорослим слід у розумних межах задовольняти потребу дитини в самостійній діяльності.

-  Формується здатність об’єктивно оцінювати свої дії та критично ставитися до результатів своєї діяльності. Дитина вже чіткіше може уявити результат, порівняти його зі зразком, знайти відмінності.

-  Формується наочно-образне мислення, тобто дії дитини поступово відокремлюються від конкретного предмета, ситуація переноситься в уяву.

-  Переважає відтворювальна уява, тобто дитина здатна лише відтворювати образи, узяті з казок, мультфільмів.

Увага! Дорослим слід знати: агресивна, асоціальна поведінка літературних чи кіногероїв викликає в дитини сильні емоційні переживання і може стати причиною стресу або взірцем для наслідування.

-  Дорослі мають використовувати всі форми і методи розширення світогляду дитини, тому що цей вік найсприятливіший для формування її життєвого досвіду.

-  Немає чіткої межі між реальними й фантастичними образами, які виникають в уяві дитини. Характерне постійне змішування реальності та казковості.

-  Пам'ять дитини мимовільна, образна. Дитина добре запам’ятовує тільки те, що було пов’язаним з її діяльністю, було цікавим та емоційно забарвленим.

-  Дитина починає засвоювати правила поведінки в групі однолітків, але характеризує інших людей дуже суб’єктивно й поверхово. Тому слід навчати її орієнтуватися в причинах і наслідках емоційних проявів.

-  Дитина не може довго зосереджуватися на одному предметі, швидко переключається з однієї діяльності на іншу.

 

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІТЕЙ 5-ГО РОКУ ЖИТТЯ

-   Ширше використовується мова як засіб спілкування й розширення світогляду. Дитину цікавить не просто явище, а причини і наслідки його виникнення, тому головним запитанням стає «Чому?».

-   Дитина розвивається, стає витривалішою фізично, що стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується стомлюваність, схильність до емоційних перепадів, стає стабільнішим настрій.

-   Одноліток стає цікавішим, з’являється партнерство в іграх, формуються ігрові міні-групи, простежується чітка сюжетна лінія й рольовий розподіл.

-   Активно формується інтелектуальна сфера, зростає пізнавальна активність. Дорослі мають задовольняти потребу дитини в нових знаннях, враженнях і відчуттях. Дитина здатна за допомогою словесного опису уявити те, чого ніколи раніше не бачила.

-   Мислення характеризується абстрактністю, умінням відволікатися від реальної ситуації.

-   Увага все ще залежить від емоційної насиченості інформації та зацікавленості, але розвивається вміння довільно її переключати.

-   Активно розширюється спектр фантазій, у які дитина включає себе та своїх близьких. Уміння дорослих використовувати ці можливості сприяє формуванню її пізнавальної сфери та життєвих цінностей.

-   Слід звернути увагу на те, що у віці 4-5 років вади виховання дитини починають поступово закріплюватися і переходити в негативні риси характеру.

-   На п’ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування. Найменше порушення умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій.

-   Психічні процеси характеризуються зростанням довільності, цілеспрямованості сприймання, пам’яті, уваги. Триває вдосконалення наочно-образного мислення.

-   Мовне спілкування стає основою налагодження дружніх стосунків у групі однолітків, але вирішальну роль у психічному розвитку відіграє взаємодія дитини з дорослим у специфічних різновидах діяльності.

 

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІТЕЙ 6-ГО РОКУ ЖИТТЯ

-  Активно формується сфера відносин між людьми різних категорій. Дитина піддає позиції й оцінки дорослого критичному аналізу й порівнює їх із власними.

-  У дитини інтенсивно поповнюється багаж знань. Широкий світогляд дитини позитивно впливає на успіх серед однолітків.

-  Розвиток довільних і вольових якостей дає дитині змогу цілеспрямовано долати труднощі, специфічні для дошкільника. Розвивається підпорядкованість мотивів (наприклад, дитина може відмовитися від галасливої гри під час відпочинку дорослих).

-  Розвивається планувальна функція мовлення, тобто дитина учиться послідовно й логічно будувати свої дії, розповідати про це.

-  Розвивається самоінструктаж, який допомагає заздалегідь організувати власну увагу.

-  Розвивається здатність розпізнавати всю палітру людських емоцій, з’являється стабільність у почуттях до людей.

Досить часто в цьому віці в дітей виникає брехливість. До її появи призводить порушення у відносинах між батьками та дітьми (авторитарність виховання, сухість у спілкуванні, гіперконтроль тощо).

-  Розширюється спектр інтелектуальних та емоційних відчуттів. Розвивається почуття гумору. Спектр моральних цінностей розширюється за рахунок почуття дружби, сорому, гордості. Дуже важливим залишається зв'язок між оцінкою дорослого та прагненням дитини підтвердити свою значущість.

Нехтування потребою стимулювати мовний розвиток дитини на цьому віковому етапі може значно загальмувати процес формування мовлення.

-  Важливим джерелом загального розвитку дитини є спілкування дітей у процесі гри. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду, поглиблення зацікавленості до певних сторін навколишнього життя. Іноді потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх сюжетно-рольовій грі, пробудити творчу ініціативу дитини.

 

 

 

РОЗМОВА БІЛЯ ПОДУШКИ

 

Як правило, протягом дня у батьків ні на що не вистачає часу. І вони обмежуються проханнями або наказами: "зроби", "не забудь", "поправ". "Розмова біля подушки" допоможе почати відверту бесіду з сином чи донькою і дізнатися про неї багато нового.

   Перед тим як сказати дитині "На добраніч", задайте їй одне-два питання із цього списку.

- Про що ти полюбляєш мріяти?

- Твій найкращий спогад за сьогоднішній день?

- Хто твій герой і чому?

- Як би ти описав свою сім'ю?

- Якби ти міг щось змінити в собі, що б це було?

- За що ти собою найбільш пишаєшся?

- Хто найдобріша людина в твоєму оточенні? Чому?

- Що найбільше тобі подобається у твоєму найкращому другу?

- Яку одну річ ти б хотів навчитися робити добре?

- Якщо б ти був твариною, то якою саме і чому?

- Якщо нещодавно хтось несправедливо образив тебе, як ти реагував?

- Чи ти знаєш когось, хто зараз переживає важкі часи? Як ти можеш йому допомогти?

- Розкажи про подію, коли тобі стало страшно.

- В які момени ти відчуваєш, що дорослі тебе не розуміють?

- Назви три слова, які точніше за все характеризують тебе.

- Що тебе злить?

- Найбільш весела подія, що трапилася з тобою сьогодні?

- З ким із нашої сім'ї тобі подобається найбільше проводити час? Чому?

- Якби у тебе була можливість провести 2 дні у будь-якому куточку світу, куди б ти відправився?

- Яка в тебе улюблена гра і чому?

Усього доброго!

Солодких снів...

 

 

"Як провести вихідні дні"

   Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й морально. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.


   Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні. 
   Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?
   По-перше, необідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати".
   Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого  їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

   Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

   По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

   Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокойте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

   Батьки, що люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

   Бажаємо вам успіху в цій, здавалось би, легкій та, в той же час, важкій справі, як спілкування з дитиною, її виховання. 

Практичний психолог

 

 

 

 

 

 

 

21.11.2017

" 33 способи як виховати хорошу дитину"

1.       Чарівне слово

Навчіть дитину деяких "чарівних слів" - "дякую", "будь ласка", "вибачте". І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).

2.       Чай у двох.

Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.

3.       Обніміть дитину!

Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось - це дуже важливо.

4.       Домашні тварини і дитина.

Обов'язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.

5.       Політика чесності.

Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.

6.       Нагороджуйте інших.

Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.

7.       Розмови на подушці.

Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: "Яка частина дня була найкращою?" або "Яка частина дня була найважчою?", потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.

8.       Переможцем став...

Кожний тиждень давайте "нагороду найбільш турботливому". Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.

9.       Гра "якщо..., то".

Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру "якщо ..., то". Це гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину "якщо.."."', "Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...", дитина уявляє собі частину "то", "то ми будемо розмальовувати картинки".

10.       "Який ти?"

Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: "Ти виглядаєш розлюченою", або "ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою".

11.      Ставте мету.

Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.

12.      Очі в очі.

Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.

13.      Підказуйте.

Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: "Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу "Доброго дня".

14.      Хваліть за доброту.

Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: "Ти молодець, що допомогла своїй сестрі".

15.    Сваріть  чесно.

Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.

16.      Не обманюйте.

Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: "Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду."

17.      Руки геть.

У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце "для охолодження".

18.       Приховані знаки уваги.

Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.

19.      Справжній друг.

Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.

20.      Спочатку запитайте.

Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.

21.      Обговорюйте ситуацію.

Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: "Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?", "Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?".

22.      Добрий приклад.

Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.

23.      Поклади на місце.

Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.

24.      Боротьба з брутальністю.

Придумайте якийсь вислів,  який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.

25.      Обмін ролями.

Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10-15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.

26.      Дотримуйтесь чистоти.

Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття -підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.

27.      Допоможіть "Зберегти обличчя".

Якщо ви помітили , що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.

28.      Причина і наслідки.

По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: "Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє".

29. Заохочуйте до чесності.

Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте її до правдивості.

30. Ніколи не порушуйте обіцянок.

Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не зможете дати і виконати.

31."Лавочка для забіяк"

Поставте вдома стільці у вигляді "лавочки для забіяк". Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю "лавочку", де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.

32. Коробка "Руки геть".

Аби не виникало "боротьби" за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.

33. Самостійність і допомога.

Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але допоможете.

Практичний психолог:

Вержиховська К. О.

11.10.2017

 

 

 

Проблема жорстокого поводження над дітьми

     Діти – майбутнє кожної країни. Якщо вони живуть здоровим життям зараз, то за країною буде багатообіцяюче майбутнє.

     Актуальність проблеми  полягає в тому, що одним із показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. Вкладаючи ресурси в дитинство, держава зміцнює майбутні продуктивні сили, забезпечує сталість економічного і духовного поступу. Тому в суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів, оскільки це має тяжкі соціальні наслідки: формуються соціально дезадаптовані, малоосвічені особистості, а головне – насильство знову породжує ту ж саму жорстокість.

     Стан який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

     Насильство над дітьми – проблема не досліджена, тому що:

Практично відсутній механізм збору статистичних даних із питань насильства над дітьми. Більшість випадків завдання психічної та фізичної шкоди здоров’ю залишаються незареєстрованими.

За дослідженням «Відповідальність системи за виявлення, реєстрацію й повідомлення випадків насильства над дітьми» (UNICEF), тільки в 15% фахівців у сфері захисту дітей (педагоги, медики, соціальні працівники, поліцейські та ін. ) виявлено володіння спеціальними знаннями щодо насильства над дітьми.

Для всіх країн характерним є те, що значна частина інформації про насильство у ставленні до дітей залишається прихованою з багатьох причин: страх дітей, мовчання батьків, соціальна прийнятність насильства.

Суспільство усе ще виявляє нерішучість щодо заходів боротьби з насильством у родині. Часто діти вважаються власністю батьків, а не людьми, які мають право на захист особистості.

    Насильство над дітьми можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей.

      • Нехтування – хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація. Коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо.

     • Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини.

     • Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше.

     • Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.

     Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня,що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

за часом: те, що відбулося зараз, і те, що трапилося в минулому;

за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

     Також можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:

     • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття: побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.;

    • дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї: батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини; дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;
     • сексуальне насильство, інцест: гвалтування; нав‘язування сексуальних стосунків; сексуальні дотики/поцілунки; інцест (кровозмішення); показ порнографії; залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

     • використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; покарання, поводження, як з підлеглими; поводження як зі своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

     • залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот;

     • погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.;

     • використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

     • ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

     • емоційне насильство: приниження; використання скарг; використання дітей в якості довірених осіб; крики; непослідовність; при соромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

     • економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; протрачання сімейних грошей; відмова дитині у підтримці; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати.

     При оцінці наслідків жорстокого поводження з дитиною необхідно враховувати не тільки фізичну шкоду. Зазвичай дитина – жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство з боку батька або ж вітчима неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї. маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство.

Дія насилля на психіку дитини опосередкується кількома факторами:

відношення насильника до дитини;

віком дитини;

рівнем її розвитку;

характером самого насилля;

тривалістю насилля;

особистими особливостями дитини;

кількістю травматичних подій.[

     До набутих рис характеру дітей, які постраждали від насильства, можуть бути віднесені занижена самооцінка, невпевненість, несформовані вольові якості, потреби. Часто в таких дітей спостерігається підвищена тривожність, страх, що породжує агресію як компенсаторний механізм, прагнення діяти всупереч вимогам.

      Чим молодша дитина, тим більша вірогідність того, що у неї буде затримка психічного розвитку, неврози та ін. Систематичне знущання з дитини без причин і пояснень з боку дорослих викликає тяжке порушення процесу розвитку дитини з фіксацією на конкретному періоді, коли відбувалось насилля.

Найбільш характерні особливості психічного стану й поведінки дітей різного віку потерпілих від жорстокого поводження.

 Вік до 6 місяців життя:

малорухомість;

байдужість до навколишнього світу;

відсутність або слабка реакція на зовнішні стимули;

рідка посмішка у віці 3-6 міс.

Вік 6 міс. – 1,5 року:

боязнь батьків;

боязнь фізичного контакту з дорослими;

постійна безпричинна настороженість;

плаксивість, капризність, сумний вигляд;

страх чи подавленість при спробі дорослих взяти її на руки.

Вік 1,5 – 3 роки:

боязнь дорослих;

рідкі проявлення радості, плаксивість;

реакція переляку на плач інших дітей;

крайності в поведінці – від надмірної агресивності до байдужості.

    Вік 3 – 6 років:

примирення з тим що сталось, відсутність опору;

пасивна реакція на біль;

болюча реакція на зауваження та критику;

надмірна поступливість;

псевдо доросла поведінка4

негативізм, агресивність;

брехливість;

жорстокість по відношенню до тварин


Молодший шкільний вік:

прагнення приховати причини травм;

самотність, відсутність друзів;

боязнь йти додому після школи

 Підлітковий вік:

втечі з дому;

спроби суїциду;

делінквентна поведінка (анти суспільна);

вживання алкоголю, наркотиків.

      Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безлад­дя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійнос­ті або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; са­мозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар­котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

     Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчува­ють постійний психологічний дискомфорт, для них це справж­ня трагедія. Діти пере­живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

     Мала дитина не може зна­ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі­льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

     До Міжнародних правових документів, які спрямовані на подо­лання насильства над людьми відносяться:

- Декларація прав людини, 1948 р.;

- Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлу­атацією проституції третіми особами, 1950 р.;

- Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;

- Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації, 1963 р.;

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культур­ні права, 1966 р.;

- Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відно­шенню до жінок, 1967 р.;

- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;

- Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні мож­ливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.

- Загальна декларація прав людини, 1984 р.

- Конвенція про права дитини, 1989 р.

- Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.

- Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.

- Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі станови­ща жінок, 1995р.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законо­давчих та нормативно-правових актів, які захищають люди­ну від насильства, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства.

     Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституці­єю України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'яз­ках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

     1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

     2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

      3. Жорстоке поводження з дитиною.

     4. Алкоголізм або наркоманія батьків.

     5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

     6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

     У Законі «Про охорону дитинства в Україні» сказано що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
     Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. У тому числі з боку батька або осіб, які їх заміняють;

втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

      Насильство щодо дітей існує у всіх країнах світу й соціальних групах, не залежить від рівня доходів і етнічного походження, набуває різних форм, часто відбувається під прикриттям закону й держави.

      Насильство над дітьми – це реальна загроза для розвитку суспільства. Адже жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Практичний психолог:

Вержиховська К.О.

21.09.2017

Абетка виховання

психолог2

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом.Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

20.09.2017

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ

На кінець дошкільного періоду життя шестирічна дитина повинна бути підготовлена до навчання в школі. Ця готовність визначається такими основними показниками.

      По-перше, дитина цього віку має певний багаж знань: в основному уявлень і деяких початкових життєвих понять про предмети, явища навколишнього життя. Обсяг знань, які дають у дитячому садку ,і їх глибина достатні для засвоєння змісту програми 1 класу.

До складу наявних уявлень включені й початкові знання про моральні якості людей, про вимоги до поведінки, дитина має уявлення про множину та її позначення цифрою, про звук мови, позначення літерою, орієнтується в конкретних обставинах простору і часу.

       По-друге, діти, що виходять з дитячого садка, володіють системою різних дій, якими вони можуть з більшим чи меншим успіхом користуватися. Ці дії включають як прості виконавчі дії, так і складніші трудові, побутові та деякі навчальні дії, на основі яких формуються різні навички. Діти мають деякі інтелектуальні вміння, тобто деякі способи і прийоми розумової та практичної діяльності, насамперед спостерігати і слухати мову іншого, зосереджуватися.

Шестирічні діти вже можуть трохи керувати своєю психічною діяльністю: навмисне заучувати і пригадувати навчальний зміст, цілеспрямовано сприймати задане, довільно зосереджуватись. Діти дошкільники вчилися гальмувати свої бажання, емоційні поривання, тобто стримуватися, коли це потрібно. Вони готові до роботи в колективі однолітків, мають виконувати спільні для всіх дітей правила і порівняно правильно оцінювати їх повсякденну поведінку.

        По-третє, готовність до навчання в школі включає і сформованість деякого суб’єктивного, особистого ставлення дитини до близьких і зрозумілих їй явищ суспільного життя. У неї сформована певна позиція, тобто бажання і готовність стати школярем, вчитися в школі. Поступаючи в школу, шестирічна дитина вміє відрізнити добре від поганого в межах знайомих їй дій і вчинків людей. У неї намітився якийсь ланцюг оцінних суджень. Відповідними переживаннями: радістю, гнівом, обуренням, співчуттям-вона відповідає на перемогу добра над злом, на підступність, обман або зраду. Проте таке ставлення ще не має узагальненого характеру і на перших порах зберігає конкретність і ситуативність, типову для дошкільників.

Істотне значення для характеристики готовності дитини до школи має сформованість пізнавального ставлення дітей до навколишнього: бажання вчитися, інтерес до навчання, до засвоєння грамоти і опанування читання, до пізнання всього того нового, що несе з собою прихід до школи. Сформовані в старшого дошкільника товариські відносини з однолітками, інтерес до спільних ігор з ними і потреба в прогулянках, заняття спонукають шестирічних дітей ще більше прагнути до школи. Вступаючи до 1 класу, діти переходять у новий період дитинства.

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливі позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і вияв вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі царини життя дитини.

Залежно від цього, ми виділяємо наступну структуру компонентів готовності дитини до навчання у школі: морфогенетична готовність (стан здоров'я ( фізіологічна зрілість), рівень фізичного розвитку (рівень сформованості дрібної моторики), біологічний вік: психологічна готовність (інтелектуальна, емоційно-­вольова, мотиваційна); соціальна готовність (соціальна компетентність, комунікативні навички).

Морфогенетична готовність:

Стан здоров'я

Фізіологічна готовність. Визначення групи здоров'я. Бажано мати у індивідуальних медичних картках відомості про:

      • особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;

      • темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у

системах і функціях організму, хворобливість;

• скільки разів у минулому році хворіла, скільки днів у цілому.

Рівень фізичного розвитку

Бажано мати у індивідуальних медичних картках фіксацію показників довжини тіла, маси тіла й обсягу грудної клітки.

     Морфогенетична готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізіологічних і анатомо­-морфологічних функцій і структур дитячого організму. Цей рівень повинен забезпечити втримання дитиною відповідних навантажень і нести імпульси до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість засобів здорового способу життя.

  Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

       Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, вербальну активність, виконання вимог, відстоювання власної позиції, толерантність тощо.

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Хоча, безумовно, не фатальним. Ми виходимо з позиції, що, в цілому, всі психічно здорові діти шестирічного віку можуть навчатися в загальноосвітній школі. Але індивідуальна діагностика рівня психологічної готовності (та окремих її елементів) дозволяють вчителям і батькам більш змістовно і  продуктивно підходити до  вирішення завдань формування учбової діяльності дитини, а отже і її подальшого роз­витку.

10.05.2017

Шановні батьки, вам мабуть буде цікаво дізнатися дещо важливе про себе і про своє життя!

 

   Візьміть олівець і папір, щоб записати ваші відповіді. Не варто довго обмірковувати відповіді. Пам'ятайте, що кращі відповіді – це перше, що прийшло на розум

 

Питання:

1. Уявіть, що перед вами 5 цих тварин. Розташуйте їх в будь-якому порядку, який вам подобається:

Корова, Тигр, Вівця, Кінь, Порося

 

2. Напишіть по одному слову, з якими у вас асоціюється кожне слово з цього списку:

Собака - ...

Кіт - ...

Щур - ...

Кава - ...

Море - ...

 

3. Подумайте про 5 знайомих людей, які важливі для вас в житті. Виберіть для кожного з цих квітів одного з цих людей. Для кожного кольору можна вибрати тільки 1 людину.

Жовтий - ....

Помаранчевий -...

Червоний -...

Білий -...

Зелений -...

 

От і все. Тест пройдено!

 

 

У відповіді на перше питання визначаються ваші життєві пріорітети:

 

Корова означає кар'єру

Тигр – почуття власної гідності

Овечка – любов

Кінь означає сім'ю

Порося символізує гроші.

 

2. З відповідей на друге запитання ви можете дізнатися дещо про своє життя, яким ви підсвідомо його бачите

Ваша асоціація з собакою символізує вашу  особистість

Ваша асоціація з котом символізує особистість вашого партнера

Ваша асоціація з пацюком передбачає ваших ворогів

Ваша асоціація з кавою – це ваше ставлення до сексу

Ваша асоціація з морем означає вашевласне життя

 

3. Ось як розшифрувати кольори, які ви вибрали для 5 важливих у вашому житті людей

Жовтий – людина, якого ви ніколи не забудете і який справив сильний вплив на ваше життя

Помаранчевий – людина, яка є для вас справжнім другом

Червоний – людина, якого ви щиро любите

Білий – ваша родинна душа

Зелений – людина, спогади про який будуть з вами все життя

 

 

30.01.2017

 

Стиль спілкування з дитиною (тест для батьків)

    Шановні батьки! Виберіть, будь ласка, один і з трьох варіантів відповідей на кожне запитання.

1.   Дитина вередує, відмовляється їсти, що завжди їла  Ви:
А) дасте дитині іншу страву;

Б) дозволите вийти з-за столу;

В) не випустите доти, доки не поїсть усе, що ви пропонуєте.

2.   Ваша дитина, повернувшись з прогулянки, плаче, тому що загубила свою улюблену іграшку Ви :
А) йдете у двір шукати іграшку;

Б) посумуєте з дитиною;

В) заспокоїте дитину, промовляючи, щоб не плакала через дрібниці;

3.   Ваша дитина "прилипла" до телевізора замість того, щоб лягати спати. Ви:
А) мовчки вимкнете телевізор;

Б) запитаєте, що потрібно їй, щоб розпочати підготовку до сну (може просто посидіти з нею поруч);

В) почнете сварити дитину за непослух.

4.   Ваша дитина розкидала всі іграшки по підлозі, не бажаючи їх прибирати. Ви:

А) частину іграшок приберете самі в недоступне для дитини місце (хай посумує за ними);

Б) запропонуєте свою допомогу у прибиранні;

В) караєте дитину.

 

     Підрахуйте, яких відповідей більше - А, Б, В.

 

А – авторитарне з дефіцитом довіри до та її потреб,

Б – спілкування, за якого визнається право дитини на особистий досвід та

помилки, акцент - навчити брати відповідальність за себе та свої вчинки.

В – спілкування без особливих спроб зрозуміти дитину, основні методи - нотація та

покарання.

Шановні батьки, пропонуємо Вашій увазі пройти тест на визначення типу темпераменту вашого малюка.

Інструкція.

Шановні батьки! Прочитайте запропоновані нижче твердження й відповідному стовпчику відзначте знаком «+» ті, які безпосередньо стосуються вашої дитини:

·                  якщо такої якості немає – то в стовпчику 1

·                  якщо якість слабко виражена – у стовпчику2

·                  якщо виражена середньо – у стовпчику 3

·                  якщо виражена не дуже – у стовпчику 4

·                  якщо виражена дуже – у стовпчику 5.

Тест

твердження

1

2

3

4

5

1

Любить гамір і суєту навколо себе

 

 

 

 

 

2

Дуже потребує підтримки близьких

 

 

 

 

 

3

Часто роздратована чимось, збуджена, неспокійна

 

 

 

 

 

4

Не чекайте, що швидко відповість на будь-яке запитання

 

 

 

 

 

5

Діти вважають її веселою

 

 

 

 

 

6

Соромиться говорити з новими людьми

 

 

 

 

 

 

7

Любить роботу, яку потрібно виконувати швидко

 

 

 

 

 

8

Частіше мовчить у товаристві дітей

 

 

 

 

 

9

Любить похвалитися, прикрасити щось

 

 

 

 

 

10

Не любить гамірних ігор,прагне усамітнюватись

 

 

 

 

 

11

У неї часто змінюється настрій

 

 

 

 

 

12

Уміє довго гратися чи виконувати завдання, не відволікаючись

 

 

 

 

 

13

Легко переключається з однієї дії на іншу

 

 

 

 

 

14

Її легко засмутити

 

 

 

 

 

15

Часто не може всидіти на місці

 

 

 

 

 

16

Довше ніж інші зберігає працездатність, не стомлюється

 

 

 

 

 

17

Вірить у себе, легко переносит невдачі

 

 

 

 

 

18

Швидко стомлюється, відключається, перестає слухати

 

 

 

 

 

19

Нетерпляча і незібрана, страждає від очікувань

 

 

 

 

 

20

Віддає перевагу кропіткій роботі, яка не потребує швидких реакцій

 

 

 

 

 

 

Опрацювання результатів

Необхідно підрахувати суму балів по кожному типу темпераменту відповідно до такого ключа:

Сангвінік 1,5, 9, 13, 17

Меланхолік 2,6, 10, 14, 18

Холерик 3,7,11,15, 19

Флегматик 4, 8, 12, 16, 20.

Слід визначити відсоткове співвідношення кожного типу темпераменту. Для цього підраховується загальна сума балів за всіма чотирма типами, що відповідає 100%.

·         Якщо відсоток становить 40% і більше – тип домінує.

·         30 – 35% - яскраво виражений

·         20-29% якості темпераменту виражені і їх потрібно враховувати

·         20% і менше – якість слабко виражена

·         10% і менше якість не враховується.

 

 


Телебачення і діти
 

 

02.11.2016

Проблема «діти і телебачення» хвилює всіх: і батьків, і педагогів, і лікарів. Сьогодні для кожної дитини телебачення стадо улюбленою іграшкою або книгою. Працівники цієї галузі розраховують на те, що діти за допомогою батьків переглядатимуть передачі вибірково залежно від уподобань, віку. Але, про що свідчать лікарі-гігієністи, більшість дошкільнят дивляться телевізор без розбору, від 40 хв. до 2-х годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, що¬денний перегляд телепередач формує у дітей звичку проводити що-вечора біля екрану, якою б не була передача. А кожний вільний ве¬чір — це час для розвитку здібностей дитини, спілкування дітей із дорослими, для ігор, під час яких дитина активно засвоює інформа¬цію. А телепередачі не потребують від маленького спостерігача осо¬бистої участі, тому перетворюють його на пасивного глядача.
Такі вчені, як А. В. Запорожець, М. М. Кольцова, Л. К. Семенова та інші отримали велику кількість даних, які стверджують, що дошкільні роки — час інтенсивного фізичного і духовного розвитку здібностей людини.
Від дитини, яка приходить до першого класу, Вимагається високий рівень розвитку всіх психофізіологічних та фізичних функцій, систем організму, що дають можливість успішно навчати дітей. До першого класу приходять діти з різним станом здоров'я та праце¬здатності. Дослідження свідчать, що у 22 % дітей відмічається низь¬кий рівень працездатності, глибший ступінь утоми, Що призводять до поганої успішності в школі. Тому вихователі та батьки повинні особливу увагу звернути на дітей, які часто хворіють, мають гіпер¬трофію мигдалин 2-3 ступенів, аденоїди І ступені, функціональні серцеві зміни, невротичні реакції (висока збудженість, роздратова¬ність, плаксивість, задерикуватість) та інші відхилення у поведін¬ці або стані здоров'я. Дошкільник не повинен Сидіти біля телевізо¬ра більше ніж 30 хвилин. Вечірню казочку діти можуть перегляда¬ти щодня, триває вона не більше ніж 15 хв. і налаштовує на те, що день завершився і час спати.
Двох-трьох дитячих передач на тиждень достатньо для дошкіль¬ників. Для попередження зорового напруження під час перегляду те¬лепередач дуже важливими є 3 моменти: відстань глядача від екра¬на, освітлення в кімнаті, якість зображення на екрані. Розташову¬ватися телевізор повинен на рівні очей сидячого або трохи нижче. Якщо дитина носить окуляри, то під час перегляду передачі їх не¬обхідно надіти, щоб зайвий раз не напружувати зір.
Таким чином, нормальний розвиток і стан здоров'я дитини за¬лежить від режиму ц дня. У багатьох випадках, у постійному пору¬шенні режиму, винне не телебачення, а ставлення до нього у сім'ї, спосіб життя якої передається дітям.

  17.10.2016 р.


Як правильно відповідати на дитячі запитання
 

 

1.Ставтеся до запитань дитини з повагою, не відсторонюйтесь від них. Уважно слухайте дитяче запитання, намагайтеся зрозумі­ти, що зацікавило дитину в тому чи іншому предметі, явищі, про яке вона запитує.

 

2.Давайте стислі, доступні для дитини-дошкільника відповіді, не вживайте складних для розуміння слів, мовленнєвих зворо­тів.

 

3.Відповідь повинна не лише збагатити дитину новими знаннями, а сприяти подальшим роздумам, спостереженням.

 

4. Заохочуйте самостійну розумову діяльність дитини, відповіда­ючи на її запитання зустрічним: «А ти як уважаєш?»

 

5. Відповідаючи на запитання дитини, намагайтеся залучити її до спостереження за навколишньою дійсністю, читання, розгляду ілюстративного матеріалу.

 

6.Даючи відповідь на запитання дитини, впливайте на її почуття, виховуйте гуманізм, чутливість, тактовність до оточуючих.

 

7.Якщо відповідь на запитання дитини передбачає повідомлення звань, що недоступні для її розуміння, не бійтеся зауважити: «Дещо ти зараз не можеш осягнути, але коли підростеш, біль­ше дізнаєшся і сам зможеш дати відповідь на це запитання».

 

 

 

14.03.2016

РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ
 
 
Останнім часом сучасні батьки часто чують про дрібну моторику і необхідність  її розвивати.
 Що ж таке дрібна моторика і чому вона така важлива? Вчені довели, що з анатомічної точки зору, близько третини всієї площі рухової проекції кори головного мозку займає проекція кисті руки, розташована дуже близько від мовної зони. Саме величина проекції кисті руки і її близькість до моторної зони дають підставу розглядати кисті руки як «орган мови», такий же, як артикуляційний апарат. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про суттєвий вплив тонких рухів пальців на формування і розвиток мовної функції дитини. Тому, щоб навчити малюка говорити, необхідно не тільки тренувати його артикуляційний апарат, але й розвивати рухи пальців рук. Дрібна моторика рук взаємодіє з такими вищими властивостями свідомості, як увага, мислення, оптико-просторове сприйняття (координація), уява, спостережливість, зорова і рухова пам'ять, мова. Розвиток навичок дрібної моторики важливий ще й тому, що все подальше життя дитина вимагатиме використання точних, координованих рухів кистей і пальців, які необхідні, щоб одягатися, малювати і писати, а також виконувати безліч різноманітних побутових і навчальних дій. Педагоги та психологи рекомендують починати активне тренування пальців дитини вже з восьмимісячного віку.
Як же краще розвивати дрібну моторику? Можна робити масаж пальчиків і кистей рук малюка, давати перебирати йому великі, а потім більш дрібні предмети - гудзики, намистини, крупи.
Гарним помічником у розвитку дрібної моторики стануть різні розвиваючі іграшки, які батьки можуть зробити самі, а також використання вправ  для розвитку дрібної моторики.
Комплекс вправ з розвитку дрібної моторики
У дошкільному віці необхідно проводити роботу з розвитку дрібної моторики і координації рухів рук. Пам'ятайте, що малюкам від року до трьох вправи даються в спрощеному варіанті, доступні їхньому віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнити. Робота з розвитку рухів рук повинна проводитися регулярно, тільки тоді буде досягнутий найбільший ефект від вправ. Завдання повинні приносити дитині радість, не допускайте нудьги і перевтоми.
 
Чим же можна позайматися з малюками, щоб розвинути моторику рук?
1.  Запускать пальцями дрібні дзиги.
2.  Розминати пальцями пластилін, глину.
3.  Катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки.
4.  Зтискати і розтискати кулачки, при цьому можна грати, як ніби кулачок - бутончик квітки (вранці він прокинувся і відкрився, а ввечері заснув - закрився, сховався).
5.  Робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути і в які дорослий може  просунути свої пальці, і міцні, які не розіжмеш.
6.  Двома пальцями руки (вказівним і середнім) «ходити» по столу, спочатку повільно, як ніби хтось крадеться, а потім швидко, як ніби біжить. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.
7.  Показати окремо тільки один палець - вказівний, потім два (вказівний і середній), далі три, чотири, п'ять.
8.  Показати окремо тільки один палець - великий.
9.  Барабанити всіма пальцями обох рук по столу.
10. Махати в повітрі тільки пальцями.
11. Кистями рук робити «ліхтарики».
12. Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.
13. Збирати всі пальці в щіпку (пальчики зібралися разом - розбіглися).
14. Нанизувати великі гудзики, кульки, намистинки на нитку.
15. Намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець (виходить обручка або спіраль).
16. Зав’язувати вузли на товстій мотузці, на шнурі.
17. Застібати гудзики, гачки, блискавки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиками.
18. Закручувати шурупи, гайки.
19. Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.
20. Складати мотрійок.
21. Гра - вкладанка.
22. Малювання в повітрі.
23. Ігри з піском, водою.
24. М’яти руками поролонові кульки, губку.
25. Шити, в'язати на спицях.
26. Малювати, розфарбовувати, штрихувати.
27. Різати ножицями.
28. Малювання різними матеріалами (ручкою, олівцем, крейдою, кольоровою крейдою, аквареллю, гуашшю, вугіллям і т. д.).
Для чого потрібна підготовка руки дитини до письма?
Уміння писати - складний координаційний навик, який вимагає злагодженої роботи дрібних м'язів кисті, усієї руки, правильної координації рухів всього тіла. Оволодіння навичкою письма - тривалий і трудомісткий процес, який не всім дітям дається легко.
Вміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається у старшому дошкільному віці. Саме до 6-7 років в основному закінчується дозрівання відповідних зон кори головного мозку, розвиток дрібних м'язів кисті. Важливо для цього віку, щоб дитина була підготовлена до засвоєння нових рухових навичок (у тому числі і досвіду писати), а не була змушена виправляти неправильно сформовані старі.
Зміна неправильно сформованого рухового навику вимагає багато сил і часу як від дитини, так і від батьків. Це не тільки ускладнює навчання письму, але й що особливо небажано створює додаткове навантаження на центральну нервову систему дитини на першому році навчання в школі.
 
Тому робота з підготовки дитини до навчання письма повинна починатися задовго до вступу до школи.
Величезна, якщо не провідна роль у виконанні цього завдання належить домашній підготовці - адже формування даного навику обумовлено багатьма факторами, в тому числі такими, які впливають на дитину поза стінами дитячих садків і навчальних центрів. Крім того, успішність роботи по формуванню цього досвіду залежить від її систематичності, а це умова може бути виконане тільки при взаємодії дошкільного закладу та батьків дитини.

 

 

10.02.2016

          Кожна дитина унікальна, особлива. Більше того, кожна ситуація теж по особливому нестандартна. І батьки мають усвідомлювати, з якою проблемою вони спроможні впоратися самостійно, а із чим потрібно все ж таки звернутися до фахівця.                                                                                    
      Чомусь існує якесь упередження,що до психолога потрібно йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі. А вже коли ситуація зовсім критична, і батьки самі не можуть впоратись з вередуваннями своєї дитини, тоді вже звертаються по допомогу до фахівця.

        Батьки, як правило, вчаться виховувати дітей на власних помилках, не маючи відповідної підготовки. Але іноді, помиляючись, ми робимо боляче малюкові, залишаючи слід у його душі на багато років.

 

 

Коли потрібно звертатися до психолога?
  • Якщо проблема не розв’язується тривалий час.
  • Якщо Ви знаєте проблему, але не знаєте як її вирішити.
  • Якщо Вас щось тривожить у поведінці дитини, але Ви не можете зрозуміти причину.
  • Якщо Вам здається,що малюк відстає в розвитку. Швидше за все, Вам це тільки здається, тому краще не мучити дитину порівнянням з іншими дітьми і порадитись з фахівцем. 

 

 

 
«Адаптація дитини до дитячого садочку»

 

        Початок відвідування дитиною дитячого садка є новим етапом в її житті, тому краще підготуватися до нього вчасно. 

 

        Підготовка дитини до дитячого садочка не менш важлива, ніж підготовка до школи. Дитина стоїть на порозі нового світу – світу обов’язків і дисципліни, занять і святкових ранків, симпатій і конфліктів. Необхідно допомогти дитині у цьому.
     
      Для того, щоб підготовчий етап був результативним, треба відповісти на одне просте питання «Чи готові ви (батьки) відправити дитину до дитячого садочка?» Якщо дитина бачить, що батьки налаштовані позитивно по відношенню до дитячого садочка, чують гарні відгуки про заклад та все, що в ньому відбувається, то адаптаційний період пройде для неї легко. Спокій і оптимізм допоможуть батькам у адаптаційному періоді їх дитини. На думку спеціалістів, дитині, в залежності від особливостей характеру і темпераменту, необхідно від 2 до 4 місяців, щоб дитина прошла всі етапи адаптації до умов дитячого садочку. Цього часу повинно вистачити для того, щоб відрегулювати режим дня, поступово привчити малечу до своєї відсутності, повести його «на екскурсію» у вибраний дитячий садочок. Якщо по закінченню цього часу дитина буде вранці спокійно і радісно відправлятися туди, ви зможете поставити «відмінно»! Мама, тато, бабуся і дідусь – звичне коло спілкування дитини. Безумовно мама – сама головна для нього людина. У дитини може скластися враження, що це і є його світ, який залишиться незмінним. Щоб цього не сталося, починати треба виходити в світ: відвідуйте разом з дитиною друзів, у яких є діти, бажано однолітки вашої дитини, ходіть на прогулянки до парку, ігрових майданчиків, де малюк зможе погратися з дітьми. Не заважайте їм спілкуватись, найдайте повну свободу дій хоча б на час. Хай навчається гратися, ділитися і вирішувати конфлікти самостійно.Так, дитина поступово звикне до думки, що деякий час може обійтися без батьків, а ви отримаєте можливість вирішувати свої невідкладні справи. Це буде ще одною сходинкою вашої дитини до самостійності.

 

      Ніколи не запізнюйтесь і завжди повертайтесь, коли пообіцяли дитині, навіть якщо він залишився на деякий час з одним із батьків. Дитина повинна знати, що мама і тато про неї пам’ятають і обов’язково прийдуть своєчасно. Тоді у майбутньому їй буде легше відпускати вас, а очікування у дитячому садочку не буде важким. Якщо на характер людини впливають виховання, спосіб життя, обставини, то темперамент надається раз і назавжди. Характер можна підкоректувати, в той час як темперамент – це константа, намагатися на яку вплинути марно. Він проявляється практично з перших же днів життя. Повірте, важливо враховувати всі особливості психічного складу малюка.

   

 

 

 

Отже, для того, щоб адаптація малюка пройшла легко бажано скористатися наступними порадами:

 

     1. За місяць до початку відвідування дитячого садку можна починати готувати дитину психологічно — розповісти про те, що таке дитячий садок, хто туди ходить, що там відбувається, бажано, якомога частіше гуляти біля нього, щоб малюк звикав до території. Батьки можуть поділитися з дитиною власними позитивними спогадами про перебування в саду. Проте одночасно з цим потрібно не «перегнути палку» — не варто дуже часто акцентувати увагу на майбутній події, що може викликати у дитини страх і невпевненість у власних силах.

 

      2. Можна пограти з дитиною в гру «Дитячий садок». Роль малюка може виконувати або він сам, або яка-небудь іграшка. Покажіть йому в грі, як можна познайомитися з однолітками, як вступити в гру. Хай в грі дотримується режим життя в дитячому садку: ляльки снідатимуть, робитимуть зарядку, гулятимуть, обідатимуть, лягатимуть спати. Корисно продовжувати гру і тоді, коли малюк почне ходити в садок. У грі вам буде простіше прослідкувати, які проблеми і труднощі він випробовує, допомогти йому справитися з ними.

 

    3. В тому випадку, якщо дитячий садок знаходиться поблизу будинку, в майбутньому дитячому колективі у дитини, напевно, знайдуться знайомі діти. Саме з ними вона і спілкуватиметься в перші декілька днів — до тих пір, поки не знайде собі нових друзів. В тому випадку, якщо групу не відвідує жодна дитина, яка була б знайома вашому малюкові, краще наперед познайомити його з ким-небудь з дітей. Це допоможе їй швидше налагодити спілкування в колективі.

 

     4. До режиму дитячого садка необхідно підготуватися також завчасно — зазвичай дітей приводять до 8 ранку, а забирають до 17 вечора, тиха година — з 13 до 15. Далеко не всі діти звикли прокидатися в 7 ранку, тому перебудовуватися під новий лад потрібно починати як мінімум за 2-3 місяці. Відправлятися до сну краще не пізніше 21.00.

 

     5. У перші декілька днів, у жодному випадку, не слід залишати дитину більш, ніж на 2-3 години. Спостерігаючи за її реакцією, можна поступово збільшувати час перебування в дитячому садку. Рекомендації психолога наступні — близько тижня забирати дитину з садка до денного сну, далі (при нормальному стані малюка) близько тижня — відразу після сну, а вже потім можна залишати на вечірню прогулянку. Як правило, в перші дні діти втомлюються як психологічно, так і фізично, тому, при нагоді, добре влаштовувати «розвантажувальні від садка» дні – один-два дні в тиждень залишатися з ним удома.

 

    6. Їжа в дитячому садку відрізняється від домашньої, тому батькам варто завчасно підготувати дитину, привчаючи її до звичайної і здорової їжі — супів, каш, салатів і т.д. Якщо Ваша дитина не відрізняється хорошим апетитом, варто наперед поспілкуватися з вихователем — у жодному випадку не слід насильно примушувати дитину їсти.

 

      7. Варто наперед привчати дитину до самостійності і навиків самообслуговування. Зовсім маленьким дітям допомагають одягнутися вихователі, в більш старшому віці дитина повинна вже дещо уміти і сама. Безумовно, навики самостійності виробляються не відразу. Проте в звичному домашньому середовищі дитині буде набагато простіше навчитися надягати колготки, застібати ґудзики і т.д.

 

     8. Збираючись в дитячий садок, можна, і навіть потрібно, дозволяти дитині брати з собою деякі іграшки, щоб вона принесла туди «частинку» рідної оселі. Хай іграшка ходить з дитиною в дитячий садок «щодня» і знайомиться там з іншими іграшками. Розпитуйте дитину, що з іграшкою відбувалося, хто з нею товаришував, хто кривдив, чи не було їй сумно (дітям легше говорити про свої відчуття від імені іграшки).

 

     9. Під час прощання з мамою часто дитина починає вередувати — тримається всіма силами за маму, іноді навіть голосно кричить, ридає і влаштовує істерики. Потрібно спокійно поцілувати малюка, помахати йому рукою і «передати» до надійних рук вихователя (якщо вона сама відмовляється йти). Зазвичай, діти, особливо ясельного віку, плачуть хвилин 5-10 і заспокоюються. Можна пояснити дитині, що вона зараз робитиме: «Ти зараз пограєшся, поїси, поспиш, а я поки піду до магазину, куплю тобі що-небудь смачне. Потім ти прокинешся, а я вже за тобою прийшла».

 

    10. У перші декілька днів дитина відчуває себе в дитячому саду скуто. Постійна заборона емоцій може привести до нервового зриву, тому в період адаптації дитині просто необхідно «випускати» емоції в звичній домашній обстановці, що не викликає скутості. Не лайте її за те, що вона дуже голосно кричить або швидко бігає — це їй необхідно.

 

   11. Коли дитина знаходиться поза дитячим садком, батькам потрібно прагнути присвячувати їй якомога більше часу — гуляти, грати, розмовляти.

 

    12. Будьте у контакті з вихователями — цікавтеся поведінкою дитини в садочку, її відносинами з дорослими і однолітками, обговорюйте проблеми, що виникають.

 

        Зазвичай дитина звикає до нових умов протягом 2-3 тижнів. В цей час вона може стати капризною, погано спати, плакати, коли бачить батьків. Не поспішаєте негайно забрати малюка на домашній режим. Пройде небагато часу і вона звикне до нового спілкування, до нових умов життя. 

 

 

Рекомендації батькам для покращення адаптації дитини до умов дитячого садка

 

           Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

  • Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
  • Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
  • Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

  • Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
  • Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
  • У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
  • Наблизити домашній режим до садкового;
  • Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
  • Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

  • Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
  • Не залишати дитину на цілий день у групі;
  • Гуляти на майданчику після відвідування садка;
  • Давати із собою улюблені іграшки;
  • Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
  • Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
  • Зустрічати дитину з посмішкою;
  • Розповідати якомога більше позитивного про садок;
  • Підтримувати самостійність дитини вдома.